Наталка Білоцерківець
Лютий 1998

Кривенька качечка, або Ще раз про трагедію Центрально-Східної Європи

1.

Є у світовому фольклорі мандрівні сюжети, з якими пов’язано найархаїчніші та найтаємничіші явища колективної підсвідомості. Вони не раз ставали своєрідними філософсько-мистецькими символами, зберігши протягом століть, а то й тисячоліть, естетичну й етичну вартість.

Сюди належить і сюжет із зачарованим королевичем або королівною, змушеними перебувати у шкірі — в буквальному розумінні — чи не найогидніших істот тваринного світу: змії (на Сході), вужа (такий сюжет про Вужа-Короленка я зустрічала в карпатських казках: українських, угорських, румунських...) або жаби (російська казка про царівну-жабу або ж німецька про принца-жабича). Є ще й ведмеді, осли, а то й свині — хоча в казках пізнішого походження наперед виступає мотив «перевдягання», комедійного, театрального уроку, який наразі я маю лишити осторонь.

«На поверхні» тут, здається, лежить простенька (але від того не менш важлива) мораль про невідповідність зовнішньої форми внутрішньому змістові і про потребу співчуття й любові до скалічених, обділених, принижених і ображених дітей Божих.

Але нас більше цікавить дальший поворот теми. З жалю чи співчуття, хоча частіше з історично визначеного, сказати б, обов’язку (дотримувати даного слова — обіцянки чи клятви) дівчина або благородний юнак одружуються з нещасними створіннями, виявляють (переважно під час шлюбної ночі) їхню «справжню» сутність і... знищують (переважно спалюють) довірливо зняту тими потворну оболонку. Однак це призводить не до торжества справедливості та загального щастя, а до небезпечної кризи й різноманітних сюжетних ускладнень. Зачарований герой (чи героїня) зникають десь у потойбічні, люблячий муж (чи дружина) відбувають численні пошуки та випробовання, а розпачливий зойк «Що ж ти накоїв (накоїла)!», замість сподіваної вдячності й розв’язки, стає зав’язкою, вузловим моментом казки.

Цілком правомірно було б побачити розгадку таких сюжетів у системі тотемів і табу первісного людства, пов’язаних з анімістичними віруваннями. Але я особисто бачу тут ще й інші табу; бачу фіксацію стародавнім колективом права на індивідуальність, на, образно мовлячи, власну шкіру; і заборону будь-кому і з будь-яких, навіть найкращих намірів її знімати й палити. Це право на власну неповторну долю, — хай навіть вона несправедлива, але змінитися повинна лише зсередини, лише власними вольовими зусиллями.

Серед цих казок є одна особлива — зі щемливим національним колоритом і якоюсь, як мені здається, винятково українською незавершеністю. Без жодних принців і принцес, без (що вельми цікаво) шлюбних ночей та героїчних коханців, без заслуженої нагороди у вигляді happy end-у. (Можливо, є така казка і в білорусів — адже в нас схожі як долі, так і пісні.) Називається вона «Кривенька качечка».

Пригадуєте: була вона в лужку й виламала ніжку, і вдатніші народи... тобто птахи, її покинули, а самі полинули. І знайшли її під кущем між опеньків немічні дід та баба, і принесли додому. І почалися чудесні зміни — бо ж так мало треба нашим людям, як казав президент Лукашенко: привезеш їм в’язку хмизу, от уже й чудо. Отож, і ніч натоплена, і борщик із вареничками зварені. Цей борщик і ці варенички — саме так, у зменшувальній формі — завжди розчулювали мене до сліз. Взагалі, ця казка — така бездоганна, делікатна поетична проза, де кожна деталь — хоча б оті опеньки, чи старече підглядання з-за рогу, чи пісенний пташиний перегук у фіналі — конечна й вишукана; і просто шкода, що нема часу роздивитися їх як слід — бо ж нам пора шкутильгати далі за нашою качечкою.

І сусіди бачили, як якась дівчина воду несла: «така гарна, така гарна, мов квіточка! тільки кривенька трошки». І ми вже знаємо: станеться те, що має статися неминуче. Отже, пір’ячко спалене. Але грім не вдарив, і земля не розверзлася, і красуня нікуди не зникла, і дід із бабою не перетворилися на молодих богатирів і не помчали на «визволяння панни» (за назвою есею Юрія Андруховича).

Чому ж тоді вона не лишається з...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!