Мацей Яновський
Липень 2002

Лемберґ 1916 – Львів 2002. Роздуми над старим путівником

Остапові Середі – невтомному провідникові Львовом – із приязню

У вівторок, 5 лютого цього року у велетенській антикварній крамниці на Музейному бульварі в Будапешті – що навпроти Угорського національного музею – я натрапив на невелику книжечку під назвою «Lemberg und Umgebung. Handbuch für Kunstliebhaber und Reisende». Її автором був невідомий мені д-р Йозеф Пйотровскі. Дати на титульній сторінці немає, але на підставі тексту й дати на плані міста можна виснувати, що книжку, найімовірніше, видано в 1916-му, найпізніше – в 1917 році. Наступного дня я мав їхати до Львова з туристично-науковою метою (щоправда, більше туристичною, аніж науковою), і вечір перед мандрівкою скоротав над книжечкою, позначаючи місця, які варто відвідати.

Отже – путівник. Кишеньковий формат, цупка чорна оправа, сецесійний візерунок, назва, вибита золотими літерами. Якісний блискучий папір, лише трохи пожовклий. Сто тридцять одна світлина різної якости – друк назагал достатньо виразний. Автор – із докторатом – запевне був істориком мистецтва: у книзі вміщено довгий розділ, присвячений історії мистецтва Львова. Історія мистецтва початку XX століття – то не якась там іконологія чи вивчення ідейного змісту творів, а серйозний формальний аналіз: композиція, «тектоніка», арки, пілястри, контрфорси й склепіння – ось що важить тут. Бо ж саме тоді вийшла «Kunstgeschichtliche Grundbegriffe» Гайнриха Вельфліна – біблія для кожного дослідника стильових форм у мистецтві. Ми в Галичині – отож кожне прізвище, згадуване в тексті, опоряджено довгим і статечним переліком титулів. Про мальовниче розташування Львова писав у «Die Zeit» «Гофрат професор Віденського університету д-р Йозеф Стшиґовський», а руський студентський дім оздобив розписами «академічний художник [akad. Kunstmaler] Іван Труш» – приємніше-бо розглядати картини, знаючи, що їхній автор – випускник академії, а естетична опінія радника двору важить більше, ніж думка звичайного смертного.

Я здавна замиловуюся старими путівниками, й часто міркую, що ж насправді вони намагаються мені промовити. Ось один із моїх улюблених – «Бедекер»1 по Австро-Угорщині 1903 року. З нього можемо вичитати, що фара велосипеда після смеркання мусить бути ввімкнена незалежно від того, чи їдемо ми на ньому, чи всього лиш його ведемо, а якщо ввечері у Відні побачимо трамвай із блакитним ліхтариком, то це означатиме, що він сьогодні – останній; що директор крайового музею в Кошицях має прізвище Міхалік (чи то не його кузен мав цукерню на Флоріянській у Кракові?); що пан доктор Станіслав Томкевич охоче надасть туристам, які оглядають Краків, якнайдетальнішу інформацію з історії мистецтва (про адресу питати в редакції «Часу»). Такі іскорки не складають жодного цілісного образу, – але створюють враження (можливо, оманливе), наче щось стає нам ближчим.

«Бедекерові» ще не відоме візантійське мистецтво – для нього не існують прекрасні мальовані монастирі в Буковині, тепер занесені у списки світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Наш путівник по Львову молодший лише на 13 років, а яка зміна! Автор – аж ніяк не проукраїнський, але, оповідаючи про візантійське мистецтво, забуває про національні упередження. Як шкода, – пише він, – що у Львові не збереглася жодна пам’ятка з давньоруських часів. Львів же мусив черпати з візантійського мистецтва Буковини, з Путни, Драгомирни чи інших монастирів, – і нічого з цього, на превеликий жаль, не залишилося. З-поміж пізніших пам’яток східної культурної традиції він, як і сучасні історики мистецтва, обдаровує особливою увагою іконостас, що зберігся у П’ятницькій церкві.

Інша зміна порівняно з характерним для XIX століття підходом в історії мистецтва – зацікавлення формами еклектичними, некласичними. Розписи й іконостаси собору Св. Юра є цікавою сумішшю західних і східних елементів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!