Микола Рябчук
Березень 2011

Ліберальний націоналізм та його вороги

Повний текст цієї статті, зокрема з академічними посиланнями на цитовані джерела, опубліковано у збірці на пошану Івана Дзюби «Обрії особистости», випущеній до його 80-ліття.

 

У західній політичній думці, яка претендує на глобальну універсальність, лібералізм є безумовною цінністю: синонімом толерантности і поваги до особистої автономії та прав людини, однією з підвалин, на яких споруджено сучасну цивілізацію. Націоналізм, навпаки, досить часто вважається безумовним злом, синонімом ксенофобії, шовінізму, насильства, «війни, що ставить сусіда проти сусіда і ділить, здавалося б, неподільні країни» (Джудит Ліхтенберґ). У цьому контексті термін «ліберальний націоналізм» виглядає як оксиморон, contradictio in adiecto, щось на кшталт «раціональної ірраціональности», «цивілізованого варварства», «толерантної нетерпимости» чи «індивідуалістичного комунітаризму».

Після Другої світової війни з усіма її жахіттями, спричиненими начебто націоналістичним божевіллям, націоналізм став на Заході чимось «філософськи непристойним і політично реакційним» (Дейвід Мілер). Панівною зробилася думка, що процеси модернізації, зокрема глобальне розширення комунікацій та міжособистісного спілкування, зростання соціяльної мобільности та загального рівня освіти, культури і суспільного добробуту поступово сприяє утвердженню ліберально-демократичних цінностей і приборкує ірраціональність, нетолерантність та націоналістичні ексцеси. Допіру після падіння комунізму в 1989–1991 роках та появи двох дюжин незалежних держав на місці cовєтської імперії, внутрішньої та зовнішньої, західні дослідники почали приглядатися до розмаїття націоналізмів у нових державах як істотного чинника їхнього подальшого – ліберального чи неліберального – розвитку. Кардинальна відмінність і напрямків, і перебігу посткомуністичних трансформацій спонукала дослідників сформулювати питання, котре, імпліцитно принаймні, стосується й «оксиморонної» категорії «ліберального націоналізму»: «Чому в одних постлєніністських державах виявився більше сумісним із реконструкцією національної ідентичности, ніж в інших?» (Ерика Гарис).

Вони мусили визнати, що націоналізм відіграв істотну або й вирішальну роль у розпаді імперії і що крахові комунізму посприяла не лише емансипація громадянського суспільства від тоталітарної держави, а й емансипація національних/ націоналістичних суспільств від домінування імперського центру. Не лише громадянська, а й націоналістична мобілізація була потужною рушійною силою ліберальних антикомуністичних рухів у Польщі, Прибалтиці, Чехословаччині, Україні. Для всіх цих народів національне визволення було не менш важливим від здобуття громадянських свобод; власне, ці цінності у згаданих рухах часто поєднувались у нерозривне ціле. Відтак науковці, принаймні декотрі, мусили визнати, що «певна форма націоналізму справді потрібна для підтримання ліберальної демократії» (Стефан Ауер); що «демократія ґрунтується на міцно злютованих ідентичностях, які забезпечує приналежність до нації, – без цього не буває демократичних держав» (Джордж Шопфлін); і що лібералізм сам «залежить від певної націоналістичної леґітимізації народного суверенітету та державних кордонів» (Женев’єв Нойтенс).

Поняття ліберального націоналізму зробило на Заході досить стрімку кар’єру, ставши предметом гарячих інтелектуальних дискусій, – від етапних книжок Лії Ґринфелд («Націоналізм: п'ять шляхів до модерности», 1992) та Яель Тамір («Ліберальний націоналізм», 1993) до порівняно недавніх праць Віла Кімлічки («Політика розмовною мовою», 2001) та Стефана Ауера («Ліберальний націоналізм у Центральній Европі», 2004). В Україні, на жаль, жодного відгомону цих дискусій поки що не помітно. На це є низка причин, і я постараюся коротко їх окреслити у першій частині статті. Її головна мета, однак, – з’ясувати характер сьогоднішнього українського націоналізму, його сумісність із ліберально-демократичними принципами та його роль в актуальному процесі побудови держави та нації,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!