Єжи Яжембський
Листопад 2000

Література як форма існування

1.

21 серпня 1939 року першим рейсом новесенького трансатлантичного пароплава «Хоробрий» до Буенос-Айреса прибув тридцятип’ятирічний автор книги оповідань «Щоденник періоду дозрівання», романів «Фердидурке» й «Зачакловані» (цей другий друкувався під псевдонімом у додатку популярної газети) та драми «Івона, принцеса Бурґунду». У Польщі за ним ходила слава надзвичайно здібного ориґінала. Одних критиків його твори захоплювали, в інших викликали зневажливу погорду або й цілковитий сказ. Так чи інакше, молодий письменник готувався здобути славу й завоювати світ, адже він глибоко вірив у свою геніальність.

Справді, його спосіб бачення людської особистості, автентичності якої вічно загрожує руйнівний погляд Інших, а також різноманітних Форм, створюваних у сфері культури, був провісником пізніших Сартрових відкриттів. Ґомбрович краще за будь-кого з його покоління умів перекласти драму особистості, яка боролася за свободу вираження, мовою літератури: він зробив «Фердидурке» симфонією розмаїтих пародій і стилізацій, якими пересипається автор, одночасно оповідач і трошки герой свого роману (відрекомендовується на початку книги як автор «Щоденника періоду дозрівання»). І справді: від самого початку свого літературного шляху Ґомбрович подавав письменницьку працю як сферу, в якій автор залагоджує свої особисті проблеми, пробує існувати на суспільному форумі максимально автентичним способом – оголюючи все те, що не доростає в ньому до форми, занурившись у сферу вічної недозрілості. Бо театр подій, що оточує героя, по суті, служить йому для самовираження й самопізнання. «Зовнішність – це дзеркало, з якого проглядає нутро», говорить герой його роману «Події на бризі Банбури». Прикметно, що бриґ у цьому творі збунтована команда веде кудись до південних морів, щоб опинитися «Під синім небом Арґентини». І ось проект утечі з Європи до світу недозрілості, де збуваються найпотаємніші людські мрії, несподівано здійснився для письменника спекотного літа 1939 року.

Через одинадцять днів після прибуття до порту вибухнула Друга світова війна. На відміну від своїх супутників, Ґомбрович вирішив не повертатися до Європи й не брати участі в боротьбі. Формально все було гаразд, адже через астму він не був придатним до військової служби; мав, проте, враження, що така поведінка є зрадою всієї польської патріотичної традиції, яка наказувала захищати вітчизну без огляду на обставини й чинити згідно з рицарським кодексом. Залишаючись у Буенос-Айресі, Ґомбрович розірвав обтяжливі пута обов’язку – перед батьківщиною, польським суспільством, вимогами свого оточення. Позбавлений засобів до життя, він опинився «на дні», одночасно трактуючи ці роки як велике переживання розриву з попередніми формами життя та накинутими ідеалами; переживав повторну молодість, занурювався в суспільні низи портового кварталу Ретіро, у пригоду гомосексуалізму. В Арґентині його захоплював не офіційний інтелектуальний або мистецький світ, підданий теророві європейських культурних зразків, а середовища простих людей, експансивної та радісної молоді, котра визнавала його – удвічі старшого – у своєму гурті.

Тільки одного не міг Ґомбрович зректися нізащо: літературної творчості, яка була одиноким сенсом його існування. Проте в Арґентині його ніхто не знав. Отож письменник вирішив – разом із кількома молодими приятелями – перекласти «Фердидурке» іспанською мовою. Сучасний арґентинський письменник Рікардо Пілья вважає це мало не символічним учинком: Ґомбрович спочатку сам зробив переклад на «несподівану й майже оніричну іспанську мову, яку ледве знав», і через це його власний дух та дух щойно пізнаваної мови проникли один в одного навзаєм, спільно створюючи нову властивість. Пілья бачить це так: «Письменник, що пише мовою, якої не знає або ледь-ледь знає і з якою утримує зовнішній, захопливий зв’язок. Або, якщо хочете, великий письменник, котрий пізнає невідому мову, намагаючись повернути на інший бік ритми польського тексту. Як розповідають, замір...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!