Григорій Грабович
Грудень 2001

Літературне історіописання та його контексти

1

Готуючи до друку друге, доповнене видання своєї книжки «До історії ук­раїнської літератури», довелося сконстатувати, що з боку літературо­знавчого істеблішменту жодної ре­акції на перше так і не надійшло (дві рецензії, що з’явилися в українських виданнях, походили радше з «дисидентського» кола й може тому були прихильні). Діялог – бодай із цією книжкою – не зав’язався. І взагалі дискусія про стан сучасної українсь­кої літературної історіографії все ще попереду.

Проте навіть на попередньому етапі такого обговорення відчутна незавершеність чи пак «неповнота» цієї галузі нашого літературознав­ства. Причини того доволі прозорі. Становище, за якого публікування історіографічного матеріялу пере­важно є не так розширенням істо­ричного кругозору, як елементарним заповненням старих цензурних про­галин, від часу першої появи цієї книжки анітрохи не змінилося. Кіль­ка років тому мова йшла про новоперевидані підставові історії Ми­хайла Возняка, Миколи Зерова, Ми­хайла Грушевського та Дмитра Чижевського (усіх так чи інакше табуйованих «радянською наукою»). Нещодавно появилися передруки «Роз­стріляного відродження» Юрія Лавріненка або аналіз політично-літера­турної історії того ж сталінського періоду пера Юрія Луцького. Але й цим працям також майже по півсто­ліття; попри всі їхні цінності та за­слуги перед українською історіогра­фією, вони не порушують (за виїм­ком, може, Чижевського) теоретич­них і методологічних питань і в принципі не ставлять собі за мету децентрувати та ревізувати сам канон.

Певною мірою таку ревізію вже розпочато у працях Соломії Павличко, Тамари Гундорової, Віри Агеєвої (і показово, що ці праці тісно пов’я­зані з ґендерними студіями), але цей початок поки що стосується осмис­лення або переосмислення окресле­них періодів (передусім модернізму) й поодиноких, хай і чільних постатей (Франка, Лесі Українки). Глобаль­не, системне переосмислення історії української літератури, зокрема са­мої історіографії, ще попереду. Але вже можна зробити основний висно­вок: історія літератури (як і кожне культурне явище, зокрема норма­тивного й саморефлективного по­рядку) нероздільно пов’язана з дис­курсом; вона твориться не тільки поодинокими працями-концепціями, але також (а то й передусім) їхньою рецепцією. Без цього другого немає й першого.

Втім, не меншою мірою і творен­ня, і ревізування історії літератури залежить від інституцій – адже вони є основними важелями та рушіями громадського життя і того дискурсу, який надає йому голос. І тут ситуація аж надто виразна й невідрадна. Бо в цьому – інституційному – плані на­ша гуманістнка взагалі, а літера­турознавство зокрема, переживають глибинну застійну кризу, розв’язки якої поки що не видно навіть на обрії. Ані в культурній політиці, ані в гу­манітарній освіті, зокрема й у академічній науці, в університетах тощо, не було майже жодних системних ре­форм (поодинокі виїмки тут і там тільки увиразнюють загальну істи­ну). Передусім, від совєтських часів не змінилися кадрова політика й самі керівні кадри, їхній стиль праці, їхній монополістично-авторитар­ний, патріярхально-«дідівський» і, що найважливіше, посутньо антиінтелектуальний (і антиліберальний, антизахідний) етос. Постійно, хай тільки й імпліцитно, підживлюється ксенофобська позиція «вітчизняної» окремішності та самовистачальності, і за першої-ліпшої нагоди тверди­ться, що деякі історіографічні питан­ня (як, наприклад, спір про автен­тичність «Слова о полку Ігоревім») уже давно і, що найважливіше, оста­точно розв’язані. Подекуди, може, ситуація навіть погіршилася, бо жорсткий контроль «центру» заступила посилена пара-, а то й відверто анти­наукова кон’юнктура; місце соцреалізму посів своєрідний гіперпатріотичний нацреалізм, найяскравішою прикметою якого, і водночас разю­чим прикладом краху академічного контролю над якістю, є просування в підручники, хрестоматії та навча­льні програми (більшість із них оз­броєно рекомендацією міністерства освіти), як для середніх шкіл...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!