Катажина Котинська
Липень 2002

Львів, не зовсім реальний

Якщо вірити польській повоєнній літературі, Львова не існує. Місто, про яке ведуть мову автори найрізноманітніших мемуарів, хронік, автобіографічних оповідей, є чимось на кшталт Атлантиди, поглинутої океаном Історії, а можливо, Фатуму. Іноді здається, що його назва лише випадково збігається з назвою сьогоднішнього міста, розташованого на тому самому місці, – проте й воно, це місце, вже понад півстоліття тому незрозумілим чином перемістилося далеко на схід – у географії, ясна річ, мітичній.

Якою ж є загальна тональність цих текстів? Передусім, це ностальгія і туга, спроба зберегти в пам’яті й хоч на мить воскресити втрачений рай, який найчастіше є ще й раєм дитинства. Отож на сторінках книг зустрічаємо щасливі покоління родин, що живуть у злагоді, можливій лише тут, у цьому винятковому місті, спацеруємо разом з автором унікальними вулицями, площами й парками, старанно повторюючи за ним довгі переліки назв: Академічна, Ґрудецька, Гетьманські Вали, Оссолінських, Єзуїтський Сад: купуємо тістечка й книжки в єдиних правдивих цукернях і антикварних, милуємося найгарнішими у світі вітринами крамниць у пасажі Міколяша, затримуємося біля аптеки «Під угорською короною»; з належною шанобливістю минаємо пам’ятники королю Янові III Собєському (тепер установлений у Ґданську), Алєксандрові Фредру (у Вроцлаві), Корнелеві Уєйському (у Щецині) й так далі, й так далі. А ще розглядаємо тисячі дрібниць, що вкупі творять світ дитинства: вічко скрині, дверне калатальце у формі лев’ячої голови, потайний сховок на горищі, назавше запалі у пам’ять шкельця з вітража, якого давно не існує...

Виникненню типового для післявоєнної польської мемуарної літератури образу Львова як землі, по якій течуть молочні й медові ріки, де кольори – яскравіші, звуки – дзвінкіші, а запахи – знадливіші, не останньою чергою сприяв той факт, що автори цих текстів покинули своє місто з примусу й без можливости повернутися. Бажання зафіксувати у пам’яті дедалі тьмяніші образи, рівно як і їх ідеалізація, властива мемуаристам усіх епох, підсилювалися вимушеністю й незворотністю розлуки. З їхнього погляду, місто перестало існувати – той Львів, їхній Львів зник.

Потрібно мати великий талант, аби з такої привабливої матерії, як спогад, виткати оповідь, призначену не лише для тих, хто з веління долі мусив залишити місто. Бо порівняно легко скомпонувати гарний опис «цілком приємного міста», що його, нишком змахуючи сльозу, читатимуть ті, хто з пів слова розуміє, що таке Корсо чи, скажімо, прогулянка від костелу Марії Маґдалини вулицями Коперніка й Карла Людвіґа, і далі – до костелу єзуїтів, Ринку, костелу бернардинів. Набагато складніше виткати з образів минулого універсальну оповідь, яка промовляла би про щось більше, ніж саме лиш дитинство, вигнання, туга.

На автора чигає й інша небезпека. Львів – через свою заплутану історію й статус важливого осередку культурного життя багатьох народів, що нерідко ворогувати між собою чи принаймні змагалися за першість, – є темою неймовірно притягальною і страшенно складною водночас. Будь-яка спроба узагальнення («Львів був, є і буде українським/польським», «усі поляки/українці – то...») зазвичай штовхає у прірву нестерпної пропаґанди. А уникання суперечок і конфліктів, зі свого боку, призводить до необґрунтованих спрощень, витворення солодкої ідилії, настільки принадної, що одразу видно її штучність. Два крайні приклади – це, з одного боку, воістину україноненависницький роман для молоді «Діти Львова» Гелени Закшевської (вперше опублікований 1919 року, і, що вражає, перевиданий 1985-го), а з іншого – карколомна логічна конструкція з брошури Алєксандра Корчинського «Кресовий полонез» (Чикаґо, 1988), покликана виправдати завзятість, із якою поляки обороняли належність Львова до Польщі:

Можливо, когось здивує, що весь натовп отой [що проголошує польськість Львова. – К.К.] не завше польське слово мовить, у польськім-бо морі незрідка чути річ руську, татарську, вірменську, і...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!