Юрко Іздрик
Вересень 2005

Львів: секвенції психозу

До Львова я вперше потрапив, коли поїхав навідати колишню дружину, свою першу дружину (першу й останню, якщо вже бути відвертим), вона мешкала в якійсь занедбаній мансарді, де винаймала крихітну комірчину; це було десь близько центру, однак у такій із дільниць, які непоправно нагадують окраїну (лише у Львові є такі місцини – з густими заростями кленів і тополь, де гніздяться зграї чорних ворон; із удавано лісовим ландшафтом, в якому легко заблукати; зі старими обдертими будинками, оточеними, втім, міцною кованою загорожею: на кожному будинку ще видно залишки барельєфів чи химер, кожен має якісь свої особливі прибудови, башточки з прапорцями й флюгерами, і в кожного на фасаді ще зберігся вираз обличчя колишнього власника або принаймні зіржавілий годинник), загублені дільниці, де лише дзеленчання невидимих трамваїв запевняє в близькості середмістя.

Дружина винаймала крихітну комірчину в мансарді, поділеній тонкими перегородками на добрих півтора десятка вузьких, схожих на шкільні пенали кімнат. По сусідству й животіло отих «добрих півтора десятка» дивних людей, які складали разом чи то якесь новітнє теософське товариство, чи маґістрат Ордену Аутсайдерів.

Або просто спільноту хороших і добрих людей, непотрібних нікому в славному місті Лева.

Коли я піднявся нагору (було би несмаком уточнювати, що сходи були темними, вичовганими, рипучими й хиткими; додам лише, що така деревина – просмолена, витримана роками у фізичному навантаженні, – найкраще надається до виготовлення музичних інструментів... у мене була колись віолончель, вироблена саме з такої деревини... дуже добра віолончель... я перестав вправлятися після екзаменаційного концерту Вівальді... по роках подарував інструмент приятельці з Любліна, яка дуже хотіла навчитися грати... невдовзі приятелька виїхала до Америки... не знаю, чи опанувала вона бодай гами... не знаю також, чи звучить тепер де-небудь та деревина зі львівських сходів... а якщо й звучить, то де?.. у Любліні?.. в Нью-Йорку?.. в кліпах Apokaliptyky?.. інструменти зазвичай живуть довше за людей... довше навіть за сходи... іноді довше за міста... втім, я таки збився на сентиментальну бридню), так от, коли я піднявся нагору, якась бабця, жахливо артикулюючи – так зазвичай артикулюють глухі від народження – запитала, кого я шукаю. Коли я назвав своє прізвище, яке все ще зберігала моя колишня-перша-й-остання дружина, – стара ще хвилю вдивлялася в мої губи, а потім махнула поліартритною рукою в кінець коридору.

Перше, що запитала моя колишня-перша-й-остання дружина (в подальшому мкд), де я збираюся ночувати.

Кімнатка й справді була настільки крихітною, що там ледве вміщалося вузьке чернече ліжко, шафка й фортепіянний дзиґлик.

Не переступаючи порогу, я відповів, що в цьому немає жодної проблеми, останніми роками я часто спав по кутках на підлозі, я призвичаєний, ти ж знаєш. І взагалі, поїхали додому, подумав, але не сказав, бо ніякого дому в мене немає.

мкд змовчала, а сусід-студент, який, вочевидь, через тонку перегородку почув нашу коротку бесіду, а оце щойно заходився витягати на коридор торби, збираючися на вихідні до батьків, запропонував переночувати в нього і тут же потягнув мене до себе.

Його комірка мало чим відрізнялася від кімнатки мкд, лише замість дзиґлика тут стояла коробка з-під ненайкращого львівського пива 1715.

Учергове переконуючись у сердечній доброті мешканців мансарди, я запитав студента, як маю повернути йому ключі – бо не збирався затримуватися тут надовго. Які ключі, – здивувався він, – у нас же тут немає ніяких замків. І справді, обернувшись, я побачив на дверях лише кльозетний гачок, та й той ледве тримався.

Я повернувся повідомити мкд, що проблему з нічлігом вирішено, і зі здивуванням побачив навпроти її ліжка точнісінько таке ж. Евентуально для мене.

Я не став ускладнювати ситуацію і розпитувати про природу цього без сумніву...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!