Микола Скиба
Березень 2006

Лист до «Критики»: Не так, як хотілося

Мушу перепросити Тетяну Рогозовську і Олександра Парніса, організаторів виставки «Віктор Нєкрасов: Повернення в Дім Турбіних», за прикрощі, яких я мимоволі завдав їм рецензією на її каталог, опублікованою в «Критиці» (2005, ч. 11, с. 7). І передовсім покаятися за синтаксично невдалу побудову останнього її речення: «Зрештою, ця книжка є ще одним підтвердженням того, що немає апріорі нецікавих жанрів (проте, на жаль, ще трапляються нецікаві, бездарні підходи до їх утілення)». Шановні упорядники цілком даремно сприйняли на свою адресу слова в дужках, які саме й призначені відтінити всі цікаві знахідки авторів нєкрасовської виставки і каталогу. Олександрові Парнісу варто було би зважити на контекст, який задають вступні фрази про те, що це «літературно-художнє видання, означене як книга-каталог, мало схоже на каталог у звичному розумінні цього слова» і «є радше спробою своєрідної культурологічної біографії в інтер’єрі й водночас біографією самого інтер’єру»: вони підкреслюють цінність рецензованого видання і самої виставки. Такі підходи у практиці українського музейництва трапляються, на жаль, не часто. Сподіваюся, що це моє пояснення вичерпує суто «технічне» непорозуміння щодо їх нібито «бездарности».

У згадці про «дивовижну і дещо цинічну трансформацію» та «дрібниці» й «випадковості», з яких укладено виставку як специфічно «нєкрасовську» колекцію, акцент зроблено на слові дивовижна. Експоновані й опубліковані дрібниці й випадковості є, власне, речами досить інтимними і не обов’язково публічними. Їх оприлюднення, коментування, надання їм додаткових смислів – процес, безперечно, неуникненний і потрібний із пізнавального погляду, але є нюанси, і якщо вдумливо й уважно вдивлятися у мікроскоп музейної вітрини, амбівалентність відчуттів вам забезпечено. Адже у вічку цього «мікроскопа» уламки живого життя, скалки внутрішнього світу. Не маю сумніву, що «помазок для гоління й осколок снаряда, які випадково збереглися від Сталінградської битви» є реліквіями. Проте сам процес реліквізації часто-густо є рухом скальпеля по соковитій біографічній і вітальній матерії. Ці складні колізії між органічним і механічним цілковито не розв’язано не лише на рівні музейної науки, а й у філософському вимірі. Отже, у випадку з «дивовижними трансформаціями» не йдеться про узвичаєне значення слова цинізм, якого я вжив, бажаючи загострити увагу на цій делікатній матерії, хоч і усвідомлюю, що воно має переважно неґативні конотації.

Насамкінець невеликий ліричний відступ: я звернувся до цієї книжки якраз через небайдужість до постаті Віктора Нєкрасова (якому Київ забов’язаний блискучим культурологічним міфом Андріївського узвозу) і з огляду на давнє і щире зацікавлення тим, що відбувається у музеї Булґакова, який уважаю концептуально зразковим експозиційним простором. Я сам музейник із дванадцятирічним стажем і тому на власному досвіді знаю, чого варті зусилля, вкладені у побудову експозиції. Тому ще раз прошу Тетяну Рогозовську і Олександра Парніса пробачити мої невдачі в пошуку нетривіяльних слів про їхню працю і прийняти мою щиру вдячність за неї.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!