Олександр Степаненко
Грудень 2009

Лицар ордену свободи

Недостатньо просто сказати: я існую.

Треба бути!

Станіслав Єжи Лєц

Було б несправедливо, проводжаючи 2009 рік, не згадати нашого всесвітньо відомого земляка Станіслава Єжи Лєца. Не можна сказати, що його в сучасній Україні не знають зовсім. Гострі, неперевершені за формою та парадоксальністю Лєцові фрази однаково охоче цитують із професорських катедр і політичних трибун, на газетних шпальтах та в «живих щоденниках» найрізноманітнішого смаку. Тож прикро, що 100-літній ювілей літератора в Україні – на землі його народження – видався загалом-то непоміченим. Це було б не дивно, якби він припав на 70–80-ті, коли Лєцові «непричесані думки» доводилося визбирувати переважно зі скупих фраґментів, що їх зрідка вміщувала на останній сторінці московська «Литературная газета». Відтоді багато чого змінилося, але й донині маємо лише одне видання «Непричесаних думок» у перекладі Андрія Павлишина (Київ: Дух і літера, 2006). Схоже, ми все ще не наважуємося розширити межі українського культурного простору, прийнявши в нього творчий доробок представників інших мовних і національних традицій. Засвоїти, як щось близьке та зрозуміле нам, як спільну культурну спадщину. Але ж не відкривши її для себе, мабуть, залишимося чужими для нової Европи, де розмаїття мов та культур не заважає становленню спільної духовної єдности.

Станіслав Єжи Лєц залишив власний слід у світовій культурі насамперед як «останній класик афоризму», «геній сатиричної філософської метафори». Набагато менше його знають як дисидента, правозахисника, адвоката. Як галичанина також: про його молоді роки, проведені у Львові та на Західному Поділлі, відомо небагато. А ще він поет, філософ, публіцист, перекладач. На його унікальному життєвому шляху йому траплялося бути й журналістом, і видавцем, театральним діячем і фермером, в’язнем концтабору, учасником антифашистського опору, партизаном, офіцером, дипломатом... Ну і, звісно ж, був він завсідником кав’ярень і блискучим інтелектуалом. І в усі часи та у будь-яких іпостасях – яскравим нонконформістом.

Лєц не залишив по собі розлогих мемуарів, резонно вважаючи, що «не існує біографії письменника, є лише життєписи творів». Хто ж він насправді, цей майстер довершених словесних прикрас: австрієць? поляк? єврей? галичанин? родовитий шляхтич? просто европеєць? Гадаю, не буде перебільшенням таке узагальнення: він був одним із найпомітніших у XX столітті творців неформального етичного кодексу особистости, що прагне обстояти свою незалежність перед тоталітарним оточенням. Автор вистраждав його, практично все свідоме життя творячи саме в умовах диктатур, коли лишень «сліпий і глухонімий громадянин є благодаттю для держави».

Майбутній літератор з’явився на світ 1909 року у Львові, який тоді був іще Лемберґом. Його батько, Бено де Туш-Лєтц (Benno de Tusch-Letz), був банкір, володів маєтностями на Поділлі та Буковині, резиденціями у Львові та Відні, де його предки отримали від цісаря титул барона. Мати, уроджена Адель Сафрін, належала до шляхетного роду євреїв-сефардів, в якому дуже цінували освіченість і культуру. Саме матері Станіслав найбільше й завдячував власним вихованням та особистісним становленням.

Перші роки його життя пройшли під цілковитою маминою опікою – у провінційних подільських маєтках Сафрінів у Шершенівцях і Тлустому (нині – Шершенівка та Товсте на півдні Тернопільської области). 1912 року пані Адель зі своїм малюком перебирається до Львова, де родині Туш-Лєтц належав фешенебельний будинок у центрі міста, на вулиці Словацького. Збереглося фото малого Станіслава удвох із батьком на тлі штучного пейзажу котрогось з Lemberger studio. Хлопчина зацікавлено й без натяку на позування вивчає зовнішність тата – той, звісно, у традиційному баронському циліндрі й чорному пальті. А барон із подивом дивиться на сина, вбраного вочевидь не за зразками тодішньої міської моди: у кожушок та смушкову сільську шапку,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!