Едвін Бендик
Жовтень 2011

Любов, множинність, солідарність

 

 

 

Анна Мольська. Сила і праця (перформанс, 2008).
Елен Раквіашвілі. Куди ти належиш
(перформанс, 2010).

Edwin Bendyk. «Miłość, wielość, solidarność». Переклала з польської Богдана Матіяш за публікацією в каталозі «Podróż na Wschód / The Journey to the East» (Białystok: Galeria Arsenał, 2011), де цей есей було вміщено як одну з підвалин концепції виставки «Подорож на Схід». Переклад цього та решти вміщених тут текстів про виставку, а також репродукування експонованих творів здійснено за сприяння Польського інституту в Києві.

 

Посередником між розумом і силою мусить бути серце.

Фриц Лянґ, «Метрополіс».

Гакери, які створюють безкоштовне програмне забезпечення, куди, серед решти програм, входить і операційна система GNU/Linux, називають свої витвори «labor of love», плодами праці любові. Беручись конкурувати із найсильнішими корпораціями світу, вони мусять залучити найкращі засоби: знання та вміння, час, позитивні емоції й емпатію, необхідні, щоб співпрацювати із силою-силенною незнайомих програмістів, які часом працюють дистанційно. Все це для того, щоб створити продукти, які кожен зможе взяти й безплатно ними користуватися, як сам захоче і вважатиме за потрібне.

Насправді внаслідок їхньої діяльности виникає щось набагато важливіше, те, що власне й становить суть праці любові: твориться життя. Гакерське, аморфне розмаїття непомітно, разом із розвитком проєкту перетворюється в живу суспільну структуру, з’єднану густою мережею міжлюдських стосунків. Без примусу, без насильства виникають спільноти, здатні розвиватися і створювати особливі блага. Безкоштовне програмне забезпечення, на противагу до комерційних витворів, не є товаром, але, з огляду на свій безкоштовний і відкритий характер, воно поповнює ресурси спільних благ. Програміст у корпорації як марксівський робітник репрезентує відчужену працю і стає «цифровиком», пролетарем цифрової епохи. Гакер, завдяки праці любові, здобуває свободу.

Сьогодні з подивом відкриваємо, що в феномені гакерської свободи й праці любові знову відкривається давня правда про людину та суспільство. Повернімося назад, до часів, коли ще здавалося, що реальний соціялізм триватиме вічно. Відомий польський соціолог Стефан Новак, щоб передати тогочасний стан польського суспільства, 1979 року запропонував поняття «соціологічної порожнечі». В уже класичній статті «Система цінностей польського суспільства», надрукованій у квартальнику «Studia Socjologiczne», він писав, що в Польщі існують лише два виміри, які впорядковують суспільне життя. З одного боку, є абстрактна національна спільнота, з другого – сфера приватности, яка зосереджується довкола сім’ї. Поміж цими полюсами лежить пустка, якої не заповнюють ні спонтанні суспільні відрухи, ні громадянські ініціятиви.

У напівтоталітарній системі, якою була ПНР у 1970-х роках, влада найдужче боялася будь-яких суспільних спонтанних дій. Вона більше покладалася на насильство, яке тримало суспільну тканину цілісною, ніж на витворювані на місцях зв’язки. Але вже через рік після публікації відомого Новакового тексту щось сталося: вибухнула «Солідарність», новий «тотальний суспільний рух», або ж «поєднання профспілкових дій та боротьби за вільні фахові профспілки із рухом на захист демократії та національним повстанням». Автор цього означення «Солідарности», французький соціолог Алєн Турен, далі пояснює, що «Польща, яка, з огляду на свою історію та культуру, належить до цього західного світу, а водночас тісно пов’язана...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!