Сергій Грабовський
Березень 2000

«Людина кризи» робить вибір

Президентські вибори в Україні стали фактом минулого, який щосили препарують політологи, соціологи, політичні технологи та майстри виборчих антитехнологій. Проте варто спробувати подивитися на цю подію з філософсько-антропологічного погляду: адже ми бачили, як певні персонажі арени людського буття обирали якщо не свого речника, то людину, з якою їм буде затишно жити. Людину цю звуть – Леонід Кучма. А от хто обирав його?

1.

Останні роки українського розвитку довели, що криза – явище, за всіма уявленнями, минуще – може набувати не просто перманентного, а самовідтворюваного характеру. Постійне погіршення соціально-економічних показників, невпинне зменшення обсягу валового внутрішнього продукту протягом десяти років, стабільне падіння рівня освіти, культурної та наукової діяльності, знецінення моральних вартостей, щодалі більше занечищення довкілля – все це характеризує сучасну українську кризу. Парадоксальним чином одночасно зі зростанням кількості людей, незадоволених своїм становищем, зростає кількість людей, які бояться його зміни. Зафіксована соціологічними дослідженнями й результатами виборів, ця суперечність вимагає осмислення.

На більшості українських теренів упродовж 70 років (у західній Україні 45) панував культурно-антропологічний тип, для означення якого психолог Борис Кочубей запропонував поняття «С-особа». Йдеться про «гіперсоціальну людину», яка тією чи іншою мірою відмовилася від своїх особистих та соціально-суб’єктних якостей і не виокремлює себе із якоїсь категорії, позначеної «ми» (групи, колективу, класу, партії). Відбулася «функціоналізація» індивіда; його життя мало зміст лише остільки, оскільки було потрібне «великому колективному суб’єктові». Право передбачення й покладання майбутнього інституювалося в горішніх суспільних шарах. Ідеологічні тюрми заступали собою всі інші феномени духовного життя, вони ставали тотальними, для донесення їх до індивіда використовувалися не тільки засоби масової інформації, а й репресивний апарат.

С-особа змінюється тільки відповідно до змін соціального середовища, не маючи персональної автономії. Її внутрішня стабільність може досягатися лише завдяки стабільності соціальних структур. Крах «великого колективного суб’єкта», з яким ідентифікує себе С-особа, може стати і її життєвим крахом, і водночас переходом до стану екзистенційного хаосу, в якому можливі будь-які, найбезглуздіші рішення. Тому «людина гіперсоціальна» жадає (свідомо чи підсвідомо) відновлення звичних норм життєбуття, хай навіть інших за формою, але «автентичних» за змістом.

Пізнє тоталітарне суспільство в людському вимірі поєднувало одразу дві риси: напрочуд велику стійкість, бо в основі суспільства перебувала масова С-особа, що прагнула не виходу поза межі цього суспільства, а лише його вдосконалення («розвинений соціалізм»), і надзвичайну нестійкість, оскільки наймасовіша в цьому суспільстві соціальна людина не здатна була на послідовний сиротив неґативним чинникам, які виходили поза межі пояснювальної дії панівного соціального міфу. Крім того, якщо міфологічна оболонка раптово (випадково чи закономірно) проривалася й суспільство діставало змогу дізнатися про існування успішніших засобів розв’язання проблем соціальної сфери, така людина здатна була (принаймні, частина С-осіб) швидко, ледь не блискавично переорієнтуватися на нові соціальні міфи.

2.

Тоталізація суспільного життя породжувала спротив, який оприявнював себе й на культурно-антропологічному рівні. Сімона Вейль 1942 року дала начерки філософії Опору. Вона вважала, що онтологічною підставою людського поводження в нелюдській ситуації є обовязок. Не визнаного іншими права просто не існує (в тоталітарній системі це твердження є аксіоматичним, наприклад, щодо права на свободу маніфестацій), але обов’язок, навіть і не визнаний іншими, не втрачає своєї реальності й суттєвості. Коли 1972 року, після арештів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!