Юрій Андрухович
Листопад 2001

Мальборк і хрестоносці

1.

Місто Мальборк лежить у тій внутрішньо заглибленій частині світу, фраґменти якої на географічних мапах прийнято замальовувати темнозеленим. Це така картографічна умовність: темнозелене повинне асоціюватися з вологою, багнами, дощами і міріадами комах улітку. Надбалтійсько-прусські ландшафти взагалі екстремально не вражають екстремізмом: крім нуднуватої рівнинності, для них типова хіба що несамовита кількість там і сям розсипаних дрібних озер. Коли бачиш це знову-таки на мапі, то сам собою виникає спогад про скалки Розбитого Дзеркала. Так воно і є насправді: вся ця озерна надмірність являє собою рештки донині нерозталого льодовика. Захаращена всіляким лайном вербальна пам’ять принагідно підсуває слово морени, але тут ми загрузаємо, одностайні у поверховості власних знань з геології та інших наук про землю (так ніби науки про небо нам доступніші).

Ми – це четверо мандрівників усередині не так давно купленої пострадянської «ниви», що недільного полудня натужно долає відстань між Торунем і Ґданськом. Нас кожної статі порівну, та що там ускладнювати! – ми є двома подружніми парами, таким собі квартетом на літературних гастролях. Наша подорож має всі шанси стати цілком недаремною: ми рухаємося все далі й далі на північ, у бік Балтійського моря з його Ґданською затокою, і в нас залишається добрих кілька годин для зупинки вмісті-герої Мальборку, він же Марієнбурґ.

І коли перед нами постає цей замок, цей ансамбль-бронтозавр із червонястої цегли та зелені, це гіпертрофоване Внутрішнє Місто, ми почуваємося майже щасливими. На це є кілька причин. По-перше, багато пива, вина і вільного часу на підступах до замку. По-друге, перспектива доторкнутися чогось дуже цілісного та справжнього (хай навіть і музейного). По-третє, теж перспектива – дальшої подорожі з морськими ганзейськими краєвидами й бурштиновим Довгим Ринком укінці, себто усвідомлення того, що чим далі, тим краще. По-четверте, той факт, що маємо 14 травня 2000 року.

Отже, 14 травня 2000 року, годині десь так само о чотирнадцятій з хвилинами, ми переступили межу Нижнього Замку, чи то пак Передзамча, у Мальборку і попри кіоски, кав’ярні, пошту й туристичні офіси рушили в бік замків Середнього та Високого, де в брамах уже маячили місцеві хлопці в білих із чорними хрестами плащах. Вони щось роздавали – якісь відозви, чи декларації, чи, може, індульґенції, а швидше за все, якісь концертні оголошення. Ми вже ніколи не дізнаємося, що за музику пропонувалося гостям замку того вечора: григоріанську, органну, фрі-джаз, трип-гоп? Ми не дійшли до брам і не потрапили до замку.

Власне, я й до сьогодні не знаю, чому саме тої хвилини мене потягло дзвонити додому. Невже сам тільки вигляд телефонних кабін здатен викликати в мені такий нестримний виплеск ностальгії? Чи це знову моя повсюдна параноя з настирливим уявлянням собі в усіх деталях якихось наглих катастроф і найнещасніших випадків?

2.

Кільканадцять годин перед тим, тобто 13 травня 2000 року, пізнього вечора, в місті Івано-Франківську, в панельному будинку №50, що в районі вулиць Івасюка та Паркової, було так само переступлено межу. Вхідні двері піддалися концентрованому ударові ногою, коли не з першого, то принаймні з другого разу. З цього моменту зловмисники перестають бути зловмисниками і стають злочинцями. Проте самі вони навіть не зауважують цієї юридичної метаморфози.

Дільниця, в якій ми живемо, є типовою для пізньорадянської урбаністки, така собі хвороботворна пухлина на тілі міста, певно, ще за соціалістичною інерцією задумана циніками-архітекторами як місто Сонця. У ній повно нікому не потрібної молоді, хронічне безробіття, купа цілодобових закладів із горілкою та наркотою. (Останню обставину, ніде правди діти, я довший час розглядав як суттєву перевагу.) Найчастіші й найзвичніші для тутешньої міліції справи – це, крім побутового насильства, саме квартирні вламування й викрадання...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!