Світлана Матвієнко
Березень 2000

Мамай у павутинні

Віктор Неборак. Епос про тридцять п’яту хату. – Львів: Аз-Арт, 1999.

Exegi monumentum aere perennius...

Horatii

Багато хто певен, що знаменитістю можна стати за один день чи за одну ніч: заснути ніким, а прокинутися володарем думок і героєм перших шпальт. Далеко складніше стати класиком. Визнанню має передувати низка книжок, певна кількість написаної про здобувача літературної продукції (рецензій, інтерв’ю), можливо, стаття в літературній енциклопедії чи словнику. Потрібне коло шанувальників. Потрібні критики, адепти, і просто молоді поети (поетки), які до перших своїх збірок жадають саме «класикових» передмов, як перепусток у літературу. Потрібні заздрісники. Потрібні ті, що ніколи цього класика не читали, але знають, про що він пише, і мають щодо того свою думку. Потрібні портрети. Потрібні метафори (від «буковинського соловейка» до «небожа Рільке» чи «сина Тараса»). Тоді в якийсь момент ім’я стає символом, лейбою чи тавром (залежно від контексту), або ж торговельною маркою.

Якщо раптом із кимось усе це станеться ще за життя, то можна перетворитися на скромного будівничого й розпочати спорудження собі пам’ятника, а одночасно писати мемуари.

Кажуть, ностальгія – таке ж гальмо в житті, як і рушій у літературі (напевне, мемуарній). Однак, без жартів, мемуаристика небезпечна тим, що становить рубіж, який означає якісну зміну самого писання. Вона переводить митця з ранґу «діяча» в ранґ «літописця», заважає йому писати, а нам читати всі подальші твори (якщо такі тепер траплятимуться) і сприймати їх як не-мемуарні. Недарма кажуть: «Подивишся назад – соляним стовпом станеш».

Мемуаристика – це той жанр, який дає змогу суміщати несумісне. Він, по-перше, дозволяє накладати теперішні роздуми та оцінки на колишні події, що створює вигідний для «літописця» ефект далекоглядності, якщо не пророчого дару. По-друге, поєднання себе як автора і як персонажа, своєрідного гостя свого ж тексту, дає можливість побути в центрі. По-третє, він уможливлює претензію на документальність, де пробачається (і навіть цінується) суб’єктивізм. Ефект той самий, як у зміні місця глядача в театрі: від звичайного учасника карнавалу до спостерігача сценічного спектаклю, коли глядач, фактично, займає місце Бога.

Віктор Неборак, звичайно, перший серед наших сучасників, від кого можна було 6 сподіватися оприсутнення цього жанру. Навряд чи когось здивувало «Повернення в Леополіс»: Неборак як Неборак щире самолюбування у дзеркалі свого письма. В перспективі семи-восьми десятків років, коли живих свідків уже не буде, книжка стане цікавою для дослідження якщо не саморецепції, то самоінтерпретації одного з українських письменників кінця століття (і тисячоліття – sic!). Але й тепер це по-своєму вдячний текст: крізь прозору його тканину добре видно, якими нитками шите Неборакове письмо.

Фактично, він сам дає ключ до своїх текстів: сфокусованість його текстів на «Я» та огортання всього навколишнього враженнями спостерігача (іноді – учасника, творця), враженням Віктора Неборака.

І аванґардові це притаманно. Ego – його центрувальний елемент. Однак еротичність аванґардного тексту полягає у незімкненості двох країв, постійному коливанні від Ego до Alter Ego, від «Я» до «Іншого Я», в намаганні його відкрити. За «Я» – приховане «Інше», за Небораком – Неборак, той самий і одночасно зовсім не той. Поезія, можливо, один із найзручніших способів прописати «Інше», торкнутись Alter Ego. Неборакові вдавалося колись це коливання.

Отже, між Віктором Небораком і Віктором Небораком є велика різниця. Неборак завжди в центрі карнавалу, бешкету, мовної гри. Це зв’язок із вічним. Він незнищенний. Він – сміх.

Його можна розкласти на частини, відірвати голову, але це буде лише початок ще яскравішого, дивовижнішого, святковішого. Його можна розбити на склади, поділити ім’я дефісами, змінити букви. Але він не зникне й тоді: буде ...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!