Марія Ревакович
Грудень 2010

Мова як протагоніст у сучасній українській літературі

 

Maria G. Rewakowicz. «Language as Protagonist in Contemporary Ukrainian Literature». В основу статті покладено доповідь, виголошену 27 липня 2010 року на Восьмому світовому конґресі Міжнародної Ради центрально- та східноевропейських студій у Стокгольмі. Переклала з англійської Марія Дмитрієва.

Постколоніяльній державі, ясна річ, легше досягти необхідного відмежування від колишньої метрополії, маючи окрему мову. Унезалежнитися культурно можна і без мовної демаркації (тут найкращий приклад – США), проте нації, яка щойно здобула незалежність державну, власна національна мова істотно полегшує прагнення відрізнятися. І те, що українська мова є в Україні єдиною державною мовою, мусило би, на перший погляд, сприяти процесові вибудовування національної ідентичности у період після унезалежнення, адже це згуртовує сколонізований перед тим народ і підкреслює іншість колишнього колонізатора. Однак в Україні ситуація значно складніша. Велике поширення необопільної двомовности і/або різних видів суржику перешкоджають появі однорідности в поняттях етнічно-мовної тотожности. Зрозуміло, що таке становище позначається на українських письменниках. Коли йдеться про мовну ситуацію в цьому контексті, посутньо розглядаються два явища: 1) вибір мови та вплив такого вибору на формування національної літератури; 2)  ті варіянти ставлення до мови, що їх демонструють самі сучасні українські автори. Саме про це друге явище і йтиметься у цій статті.

Спочатку я мала намір розглядати «мову як персонаж» тільки стосовно головних речників так званої Житомирської школи, а саме В’ячеслава Медведя та Євгена Пашковського, просто тому, що ця фраза належить самому Медведеві. Колись він ужив її в інтерв’ю: говорячи у «Книжнику-Review» про свій роман «Кров по соломі» (2002), він зауважив, що «мова є одним із головних героїв» у цьому тексті. Проте критик Євген Баран доходить подібного висновку, аналізуючи «Перверзію» Юрія Андруховича: «І якщо вже говорити про героя роману “ПерверСія” (що перекладається з латини як “збочення”), то ним є мова, не просто як засіб комунікації, а як витвір мистецтва»1. Звісно, цілком слушним є й твердження, що в кожному літературному тексті мова є персонажем, бо є виражальним засобом, тобто належить до основних будівельних елементів літератури. Однак тут багато важить те, як цей матеріял використано і який саме з аспектів мови (комунікативний чи внутрішній) конкретний письменник виносить на перший план.

Андрухович у «Перверзії», всупереч тому, що каже про неї Баран, вочевидь віддає перевагу комунікативному аспектові мови, залучаючи розмаїття інтертекстів, мов та жанрів і наголошуючи діялог із читачем. Медвідь, натомість, не може розраховувати на широке читацьке коло й наголошує внутрішні цінності української мови, подаючи її як скарбницю колективної пам’яті народу та його досвіду в історії. Хоча мені дуже хотілося б детальніше розглянути використання мови в Андруховича, обсяг статті змушує обмежитися Медведем і Пашковським. Вони, на відміну від Андруховича, не торкаються безпосередньо теми ідентичностей, одначе пошановують багатство своєї рідної мови. Вона стає для них не лише виражальним засобом, а й самодостатньою метою і центром, персонажем. Утім, на мою думку, це характерніше для Медведя, ніж для Пашковського.

«Саме вона, мова, що постала як окремішня буттєвість, є виправдальним чинником для будь-яких препарацій у її домівці, і саме вона – мова – виявилася найтерпеливішим божественним зачатком і єством, що дочікувалася пришестя того, хто збудить її до нового осмислення і нового життя», – пише Медвідь в есеї «З іменням іншої самотности». Не маю жодного сумніву, що Медвідь вважає себе обранцем, котрий має владу пробуджувати мову і давати їй нове життя. Мова його романів дуже часто не слугує нічому, окрім як самій собі. Він вшановує здатність мови бути носієм рідної (або місцевої) культури, а от потреба встановити взаєморозуміння із читачем є для нього, вочевидь, чимось другорядним.

...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!