Томислав Лонґінович
Переклад: 
Сергій Жадан
Вересень 2002

Музичні війни: кров, пісня та кінець Юґославії

Наші народні пісні сповнені характеру, сповнені глибоко вкоріненої душі, сповнені надмірних пристрастей і, сказати б, сповнені також крові й раси.

Владимир Дворникович, «Характерологія Юґославів» (1939)

Юґославія в цьому сторіччі двічі доходила свого кінця: Друга світова війна призвела до розпаду Королівства Юґославія в 1941 році, а завершення «холодної війни» опосередковано спричинило руйнування Соціялістичної Федеративної Республіки Юґославія в 1991 році. Цей есей – спроба викласти криваву історію обох фіналів: з огляду на етномузикознавчі теорії Владимира Дворниковича, оприлюднені напередодні ліквідації першої Юґославії, та на роль, що її відігравала популярна музика як «голос крові» в культурному розпаді другої Юґославії. В обох випадках юґославську ідентичність утратили ті, для кого її основою були усталені цінності та звичаї, що могли б окреслити їхню спільноту як державу «південних слов’ян». Утім, різноманітні культурні та внутрішньорасові наративи зумовили окремішню ідентичність певних слов’янських і неслов’янських народностей, що населяли Юґославію в згадані вище періоди.

Поєднані расовим поняттям «спільнота слов’ян» (slav-dom) та спільною долею «рабства» (slave-dom), серби, хорвати, босняки (боснійські мусульмани), словенці, македонці та чорногорці вкрай несхоже уявляли свою політичну й культурну єдність, залежно від конкретного різновиду імперської та колоніяльної влади, якій улягав той чи інший балканський народ, перш ніж збагнув новий сенс національної ідентичности. А сталося це в XIX столітті, в часи боротьби за незалежність, політичне та територіяльне самовизначення. Проєкт уявної єдности спирався не лише на політичну та соціяльну солідарність південних слов’ян, а й передбачав потужну інтелектуальну мобілізацію задля досягнення культурної взаємодії, що витворило б у результаті спільноту культур у межах багатоетнічної Слов’янської держави.

Музика була одним із ключових елементів Юґославського проєкту, особливо у своїх популярних формах і проявах. Позаяк Балканський півостровів замешкувала сільська людність, селянська пісня вважалася за основне втілення «юґославського характеру». Це поняття, утворене із суміші романтичної концепції «народу» та специфічної моделі «модернізації», підштовхнуло найвидатнішого юґославського «етнопсихолога» постулювати селянську пісню як провідний голос спільної південнослов’янської «крові й раси». Дворниковичева «Характерологія юґославів» («Karacterologija Jugoslovena») вийшла друком напередодні Другої світової війни. Того ж року німецький нацизм і російський сталінізм поділили Польщу, а Хорватія внаслідок німецького тиску здобула автономію від Юґославського королівства. Зважаючи на те, що 1939 року зовнішні та внутрішні рухи, супротивні щодо юґославської єдности, були надзвичайно сильні, Дворниковичева мрія про спільний південнослов’янський характер набуває трагічного відлуння. Наукова ідея «раси» опанувала розум цього мислителя, хорватські корені якого в Далмації, а згодом у Боснії переплелися з боснійською та південносербською/македонською культурами.

«Наша народна пісня», котру цей сповнений ентузіязму юґослав окреслював як колективний голос південнослов’янської «крові та раси», була двічі пошматована від часу написання його монументальної праці в 1939 році. Останнє роздрібнення Юґославії на нові державні утворення відбулося внаслідок «цивілізаційної» диференціяції юґославської ідеї. Цій диференціяції передував звук нових пісень, чий специфічний «національний» присмак позначав інкарнації «культурного» расизму, котрий набув поширення впродовж останніх внутрішньоюґославських конфліктів. Особливо трагічним є те, що Дворникович уважав боснійські пісні «осердям душі» всіх юґославських народів, які потерпали від різних форм іноземної окупації та гноблення.

Дворникович цитує одного зі співаків, із яким він розмовляв у Чорногорії. Той пояснював спів як потребу вилити страждання, а не...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!