Михайло Назаренко
Серпень 2014

Мирон, або Похвала методові

Мирон Петровский. Биобиблиография. Сост. Ю. Веретенникова. Под ред. С. Захаркина и А. Пучкова, Киев: Издательский дом А+С, 2007, 84 с.; 1 л. портрет.

Маленька біла книжка: всього 295 позицій бібліографії, від дебютної книжки 1960 року «Корней Чуковский» до статтей, опублікованих 2007 року, – разом з інтерв’ю та працями публікатора й укладача. «Моя біографія довга, а бібліографія коротка та бідна», – каже Мирон Петровський, і за цією сумною іронією – двадцять років, коли він не міг видати жодної книжки, близько сорока незреалізованих заявок. «А кожна заявка – це пророблений матеріял, вибудувана концепція, накидані фраґменти <...> я подумав, що міг би збагатити рідну літературу принципово новим жанром – книгою заявок». Ось одна з причин того, чому Петровський надає перевагу титулові «літератор» перед «письменником» (ще одна, мабуть, та сама, що й у Євґенія Шварца: «Сказати “я письменник” – усе одно, що сказати “я красень”»).

«Але за цей час, – веде далі Петровський, – я написав близько десятка книжок: про культурні контексти Маяковського, про совєтську наукову фантастику (між утопією і детективом), про структурну поетику цирку, про поетичне мислення Самуіла Маршака, книгу нарисів “Тільки один вірш” тощо. Всі ці книжки – з того часу, тож вони так і залишаться ненадрукованими».

Шляхи, якими не пішла доля – доля людини чи культури, – одна з улюблених тем XX століття, від О. Генрі до Борхеса і від Черчила до Тойнбі. Станіслав Лєм напівжартома (але тільки «напів»!) запропонував класифікацію геніїв, згідно з якою «геній I класу» – той, хто ніколи не вплине на розвиток науки чи літератури: вони вже пішли в іншому напрямку, і публікація запізнілих текстів нічого не може змінити.

Мирона Петровського, якому 8 травня 2012 року виповнилося 80 років, це, на щастя, стосується лише почасти. Те, що він усе-таки надрукував, по-перше, таки мало вплив: не лише на конкретні галузі літературознавства, а на сам спосіб розмислу (найперше розмислу про Київ). А по-друге, те, що робив і робить Петровський, неминуче пов’язано із місцем і часом – і можна лише здогадуватися, як і що в них змінилося б, якби друкована бібліографія науковця була ширшою.

Із такого погляду розрізнені публікації – різних років, із різних приводів і різними мовами – можна побачити як частини невідомого нам цілого: статті з журналу «Дошкольное воспитание» як розділи книжки «Дитяча література – велика і маленька»; замітку «Наукова фантастика – читво чи література?» із часопису «Смена» і рецензію на «Карту країни фантазій» Ґеорґія Ґурєвіча з «Нового мира» – як підступи до згаданої монографії про радянську НФ. Стаття «Коло цирку і навколо цирку» взагалі вийшла друком лише 2000 року в малодоступному виданні. Що ж до книжки про Маршака, то опубліковано навіть не її проспект, а внутрішню рецензію Льва Шубіна на заявку!

Інакше – з книжкою «Майстер і Місто: Київські контексти Міхаіла Булґакова» (2001), наприкінці якої стоять дати «1992, 1996–1998». Насправді ж її писано значно довше і значно раніше. У розділі про останній твір Булґакова, п’єсу «Батум», Петровський покликається на спостереження Анатолія Смєлянського, а той, своєю чергою, в другому виданні книжки «Міхаіл Булґаков у Художньому театрі» (1991) привертає увагу читачів до статті Петровського, надрукованої ще 1990 року. Діялог плідний уже тому, що, звертаючись до різних культурних кодів (Петровський пише про риси пушкінського самозванця, Смєлянський – про прикмети Антихриста в образі булґаковського Сталіна), автори доходять украй подібних висновків. Смєлянському допомогли, зокрема, МХАТівські документи, якими навряд чи міг скористатися київський дослідник; на боці Петровського – тільки логіка його методу.

«Книга виходить уже ніби слідом за рецепцією її ідей, спостережень і здогадок, – писав автор у передмові. – Лишається сподіватися, що вона не надто спізнилась, а її ідеї, спостереження і здогадки не зовсім втратили свою дієздатність». Тепер, через одинадцять...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!