Максим Карповець
Квітень 2019

Мистецтво на межі людських можливостей

За соціокультурною природою Майдан був потужним перформативним актом, який вийшов поза усталені межі української реальности у сферу якісно нового тілесного й емоційного досвіду. Та найважливіше те, що Майдан винайшов і показав нову модель суспільства завдяки колективній діяльності українців, їхній унікальній співпраці та підтримці. Це сталося тому, що Майдан розпочинався, розвивався і навіть закінчився як соціяльний перформанс, адже революції є чи не найвиразнішим прикладом перформативного акту як особливої події, що розірвала культурно-генетичний зв’язок із попереднім політичним режимом і заклала основи для нового історичного курсу. Ба більше, такий розрив був можливий тільки завдяки перформативності, що перенесла мовленнєві, театральні й політичні повідомлення у площину соціяльної реальности або, за означенням Кристофа Вульфа, «живого досвіду», важливого для всіх учасників дійства. Це були не просто маніфест чи опис реальности, а її безпосереднє, трагічне творення на межі гри і дійсности, людського і нелюдського, наслідком чого стало переродження українського суспільства.

Попри те, що теоретики перформативности наголошують повторюваність, а отже, повсякденність перформансу, приклад Майдану доводить протилежне. Соціяльні перформанси не завжди є повторювальними діями завдяки мові й тілесним практикам, а часто точками розриву, своєрідними винятками з правил. Утім, що найцікавіше, Майдан діялектично поєднав і незвичне («переписування» українського суспільства), і звичне (формування нових ритуалів та практик повсякдення), будучи справді перехідним феноменом. З огляду на це, важливо послуговуватися концептом перформативности Уве Вірта, який наголошував, що зумисне виконання мовленнєвих актів будь-якого виду — від читання псалмів до виголошення плану дій на сцені — перетворюється у соціяльний факт. Відповідно, Майдан завдяки інтенсивній співпраці між людьми запрограмував нові стандарти соціяльного буття, де ключовими чинниками стали відкритість і довіра. Зрозуміло, що реалізація цих стандартів є вже іншим питанням, предметом аналізу постмайданного суспільства (яке досі формується), але наразі важливо зрозуміти, чому Майдан можна вважати за перформанс, а також яке значення він мав як перформативна дія. Одразу зауважимо, що йдеться не тільки про мистецький, а й про театральний перформанс, зокрема його драматичну природу. Комплексне поєднання мистецького, театрального та життєвого пластів витворило унікальне обличчя Майдану.

Історія перформансу розпочинається від намагання художників утілити певне естетичне повідомлення завдяки активному долученню публіки. Художники ретельно вибирали місце та час для своїх акцій, що вже є умовою для соціяльної дії. Доволі важко визначити, коли відбувся перший перформанс, адже резонансна виставка імпресіоністів фактично може бути прикладом перформативної дії, в якій було задіяно художників, глядачів та критиків як учасників творення мистецтва. Роузлі Ґолдберґ простежує історію перформансу від футуризму, хоча й переконує, що ранній футуристичний перформанс був радше маніфестацією, ніж практикою. Вона також додає, що у перформансі має бути більше мистецтва, ніж пропаґанди чи ідеології, хоча дуже часто вони невилучні. Зародження перформансу показує, що цей вид мистецтва розширив традиційні форми вираження і спосіб сприйняття соціяльної реальности, яка тепер є продуктом колективної свідомости, а не об’єктивним зрізом буття.

Перформанс завжди був політичним, оскільки намагався підірвати усталені конструкти влади й будь-яких наявних ієрархій. Особливо він розвинувся у 1960-х роках, будучи формою бунту проти капіталістичних цінностей, американської політики та патріярхального дискурсу. Тож не дивно, що найвідомішими представницями жанру були жінки, які бралися «переписати» історію мистецькими засобами. Відомий перформанс Йоко Оно «Відріж шматок» («Cut Piece», 1964) хоч і не покликається на конкретні історичні епізоди, проте так чи так є політичним актом, бо звертається до важливости...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!