Пьотр Пьотровський
Листопад 2000

Мистецтво згідно з політикою

1.

Один із найцікавіших центральноєвропейських художніх критиків, Їндріх Халупецький, написав якось, що повоєнне чеське мистецтво було «мистецтвом політичним», – проте, уточнив він, не в «бюрократичному» значенні цього слова, а в античному: адже грецьке politicon стосується politeie, суспільності. Тому мистецтво модерністське – а отже, близьке до таких вартостей, як універсалізм і автономність твору – не було, на думку чеського критика, ані прив’язаним до офіційної культурної політики держави, ані відірваним від дійсності. Навпаки: саме захищаючи модерністські вартості, свою автономність, що її критик виводить зі спадщини романтизму, мистецтво захищало також суспільства – від ідеології та владних зазіхань. В іншій центральноєвропейській країні, опанованій тоді комуністами, в НДР, звикли вживати формулювання eine autonome Kultur, або гостріше Gegenkultur («протикультура»), на означення альтернативної культури, опозиційної до institutionelle Kultur або Staatskultur. Ці зауваження доводять не тільки тривалість модерністських вартостей у цій геополітичній частині Європи, але також їхню своєрідну діалектику; адже поняття «автономії» мало тут конкретні, історично окреслені значення і його слід було пов’язувати з так само конкретними політичними процесами, бо воно становило протилежність політиці привласнення тоталітарними владами культурного життя її мистецької творчості для своїх пропаґандистських та ідеологічних цілей. Ці зауваження доводять, що модернізм тут мав не тільки іншу історичну динаміку, але її іншу, подеколи суперечну з досвідом Заходу семантику.

Прикладом саме такого паралаксу є рецепція в цій частині Європи концептуального мистецтва наприкінці шістдесятих і в сімдесятих роках, а особливо відомого тексту Джозефа Кошута «Мистецтво після філософії» («Art after Philosophy»), що є свого роду маніфестом цієї творчості. Кошут, як відомо, формулював там програму мистецтва, яке полягає у побудові аналітичних речень, тавтології, самореферентних дефініцій. Отже, головно філософія, а не мистецька традиція, маніпульована споживацькою культурою і підтримувана бізнесом і політикою, а в принципі тільки філософія аналітична, мала забезпечити мистецьку діяльність знаряддями відбудови цінностей і значень. Цей лінґвістичний редукціонізм здійснювався, природно, у певному контексті, через те його значення виходило далеко поза мистецьку тавтологію – воно торкалося самих підстав західної культури спектаклю. З інформації Кошута й інших творців концептуального мистецтва помітні, отже, критичні елементи, які виявляють неявні підстави капіталістичної культури. Тож «Мистецтво після філософії» можна відчитати у політичних категоріях як один із виявів постмодерністської критичної практики, що звертається до суспільних теорій описування її аналізу дійсності, а не до «теорії мистецтва», сублімацією котрої був якраз модернізм. Річ у тім, що широка рецепція концептуальної творчості в Центральній Європі шістдесятих років оминала, а подеколи просто іґнорувала ці значення. Супутні цьому мистецтву критичні теорії – марксизм, фемінізм, психоаналіз тощо – тут не помічалися. Концептуальне мистецтво в певному сенсі парадоксально пов’язували з мистецькою традицією, а не з її запереченням, переважно з «теорією мистецтва», а не з її відкиданням. Іншими словами, це мистецтво пов’язувалося з традицією і модерністськими вартостями та політикою не в тому сенсі, в якому розуміли її постмодерністські теоретики й митці, але так, як розумів це поняття Халупецький. Це не означає, природно, що історик мистецтва не знаходить у цій мистецькій практиці значень критичних або навіть певною мірою протиставлених модерністському дискурсові; але проблема полягає в тому, що цей критицизм, на противагу досвідові Заходу, дуже рідко (особливо в Польщі) формулювався прямо, його радше слід розшукувати на стику мистецької діяльності й механізмів культури тоталітарної держави.

Зауважмо, що концептуальне мистецтво не належить до закритих розділів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!