Оксана Купер
Грудень 2016

На дискусії про виклики демократії говорили про евроскептицизм та кризу лібералізму

Зміни змушують про себе говорити, коли про них уже неможливо мовчати. І, хоч би як нам здавалося, що політичні тенденції — це досить далеко від нас, саме зміна влади в різних країнах часто тягне за собою корекцію не лише політичного курсу, а й суспільних, правових, наукових, культурних сфер життя.

У ході дискусії «Світ на порозі антиглобалізації? Нові виклики демократії», яку часопис «Критика» і Центр польських та европейських студій НаУКМА провели 8 грудня, автори часопису мали нагоду обговорити теперішні суспільно-політичні тенденції та означити можливі виклики, що чекатимуть світ у найближчому майбутньому.

Участь в обговоренні взяли Володимир Кампо – правознавець, кандидат юридичних наук, суддя Конституційного суду України у відставці; Михайло Мінаков – філософ, публіцист, голова Кантівського товариства в Україні; Микола Рябчук – письменник, публіцист, президент Українського ПЕН-клубу; Юрій Чекан – музикознавець, доктор мистецтвознавства. Модерувала зустріч відповідальна редакторка часопису «Критика» Юлія Бентя.

Перше слово мав Михайло Мінаков, який у своїй доповіді окреслив історію виникнення евроскептицизму як політичного явища та розповів про ідеологічне підґрунтя його появи. За словами Мінакова, корені цього явища можна помітити ще у 1970-1980-тих роках, а особливо виразно воно заявило про себе два роки тому. Зокрема, як зазначив філософ, саме у 2014 році про себе заявляє нова европейська ідеологічна сила — евроскептики, які не просто позиціонують себе як антиґлобалістів, а й як антиуніверсалістів і партикуляристів: «У дивний спосіб замість великої ідеї, яка ще 25 років тому була мало не засадничою для спільного европейського проєкту і посилювала єдиний універсалістський проєкт, сьогодні можемо говорити, що від Владивостока до Лісабона з'явився антиевропейський простір».

Зростання симпатій до ультраправих партій у країнах Европи у 2014 році. Із презентації Михайла Мінакова

Водночас Микола Рябчук вважає, що наразі ми переживаємо кризу глобального світу і зумовлено її, перш за все, економічними причинами. На думку публіциста та письменника, сьогоднішні так звані праві творять якусь абсолютну консервативну утопію в минулому. «Те, що ми бачимо зараз, це симптоми набагато серйознішої хвороби, яка починається ще з періоду модерности, з початком бурхливого розшарування світу на держави та народи, які є успішними і вириваються вперед, та інші, які вже не мають шансів їх наздогнати та зрівнятися з ними у розвитку». Водночас президент Українського ПЕН-клубу дотримується думки, що людство потребує консенсусу на позиціях ліберально-демократичного устрою світу.

Нинішню ситуацію Юрій Чекан ілюструє метафорами океану та маятника, тобто сьогоднішні антиглобалізаційні процеси є природною реакцією на глобалізаційні процеси, які відбувалися раніше. На зміну їм знову прийдуть глобалізаційні процеси. Як приклад подібного розвитку подій музикознавець навів приклад розвитку европейської музичної традиції.

Не оминули учасники дискусії і українське питання на мапі глобалізації. Як зазначив пан Мінаков, ситуація глобальности поширилася на нашу територію під час Першої світової війни. Світові війни, констатував філософ, — це ситуації, які показали, що є глобальність.

«І Україна і в Першу, і в Другу світові війни була на стороні тих, хто програє. І мова тут не про те, хто виграв у війні, а про кількість загиблих (людські життя, природа, міста, культура). Ми потерпали від цих глобальних речей дуже сильно тоді, і у 1990-х наша економіка була експортно-орієнтованою, що, знову ж таки, означає роботу на певні зовнішні ринки у певний спосіб із дуже дешевими робітниками. Тому ми включені в ці ґлобальні процеси, просто не так, як хотілося б. Але все це має певну нішу», — зазначив Михайло Мінаков.

При цьому, на думку Миколи Рябчука, Україна є типовою країною напівпериферії, а не периферією, оскільки все-таки має кваліфіковану робочу силу, якої периферія не має, але постачає напівсировину, напівфабрикати і є таким собі посередником між периферією та розвиненим світом.

Утім, тут важлива, як каже Володимир Кампо, також і інша річ — це правила гри, яких слід дотримуватися. І це питання, передусім, верховенства права.

Аби підсумувати, наведемо слова Михайла Мінакова щодо можливого майбутнього розвитку подій в Україні і світі: «Будь-який рух вперед пов'язаний із цілеспрямованою діяльністю, не зі стихією. Звичайно, можна себе заспокоювати, що буде краще. Але буде краще, якщо ми це робимо. Те майбутнє, яке є, – це те майбутнє, яке ми робимо. Воно не настає саме. Щоб маятник хитнувся у кращий бік, потрібні зусилля».

Подія у Facebook.

Ви також можете переглянути фото з події на нашій Facebook-сторінці та слухати авдіоподкаст у відповідному розділі на нашому сайті.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!