Ганна Протасова
Квітень 2016

На Книжковому Арсеналі обговорили стан видання української класики

22 квітня на Книжковому Арсеналі в рамках спеціяльної програми «Критикуючи критику» відбулася розмова «Панько Куліш та інші (не)впорядковані класики» за участи літературознавця, старшого наукового співробітника відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Шевченка НАНУ Олеся Федорука та літературознавиці, завідувачки відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка НАНУ, віднедавна – виконавчої директорки Інституту Критики Тамари Гундорової. Модерував зустріч директор видавництва «Критика» Андрій Мокроусов.

Учасники дискусії зосередили увагу на рідко обговорюваних, проте вкрай важливих для сучасного літературознавства питаннях. Як нині читають і сприймають зібрання творів класиків української літератури, котрі було впорядковано і видано кілька десятиліть назад? В якому стані сьогодні робота з підготовки до друку нових зібрань і хто цим опікується? Чому робота текстолога не приваблює молодих літературознавців?

На думку Олеся Федорука, дослідження і видання тексту – це той вихідний пункт, з якого беруть початок студії з творчости кожного письменника. Текстолог виступає «медіюмом», котрий доносить доробок митця до читача, а відтак – формує уявлення реципієнта про автора. З огляду на важливість фахової текстологічної роботи доводиться з прикрістю констатувати, що опікується нею не так багато дослідників і установ.

Зокрема, Олесь Федорук відзначив вагому роль видавництва «Критика» в сучасній текстології. Так, за сприяння Інституту Критики у видавництві побачили світ такі книжки, як: «Шевченкові "Гайдамаки": Поема і критика» (2013), «Тарас Шевченко в критиці. Т. 1: Прижиттєва критика (1839–1861)» (2013), «Тарас Шевченко: Джерелознавчі студії» Віктора Дудка (2014; велику частину статтей книжки присвячено саме питанням текстології), «Тарас Шевченко і царська цензура. Збірник документів» (2015).

Окрім того, «Критика» вже багато років опікується підготовкою до друку та виданням Повного зібрання творів Пантелеймона Куліша. У 2005 та 2009 роках вийшло друком листування письменника (1841 – 1856), а в 2015 році побачили світ Кулішеві «Записки о Южной Руси». «Критика» підготувала перше академічне видання цієї пам’ятки української фольклористики й етнографії з наново вивіреним корпусом матеріялів (уміщених, як і в першодруці, у двох книгах), які доповнено ретельно опрацьованими варіянтами Кулішевих текстів, наведеними за численними джерелами, а також текстологічним і реальним коментарем, покажчиками імен і географічних назв.

Класична література є національним надбанням України, тож підтримкою коментування і видання класики має опікуватися держава. На сьогодні єдиною державною інституцією, яка виконує подібну роботу, є відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури НАНУ. У різні роки у відділі працювали такі науковці, як Микола Сиваченко, Михайлина Коцюбинська, Федір Погребеник, Микола Гончарук та інші. Як згадує Тамара Гундорова, свого часу в Інституті літератури існувала певна опозиція між «теоретиками» і «текстологами», але це не заважає нині високо оцінювати роботу текстологів, які, на думку літературознавиці, під час роботи з текстом постають не лише як медіюми, а й як інтерпретатори. Завдяки ним маємо такі видання, як 50-томник Івана Франка, 7-томник Панаса Мирного, 10-томник Івана Нечуя-Левицького, 12-томник Лесі Українки, 5-томник Ольги Кобилянської. Утім, не завжди ці видання відповідають вимогам сучасної науки: так, відомими є купюри у 12-томному зібранні творів Лесі Українки. Поява цих видань припала на 1960-1970-ті роки, і за півсторіччя текстологічна наука просунулася далеко вперед.

Потреба нового опрацювання і перевидання текстів назріла; втім, серйозні проєкти такого кшталту на сьогодні – велика рідкість. На це є кілька причин. По-перше, це соціально-культурна ситуація, в якій працюють сучасні текстологи. В Україні відсутня текстологічна «школа», більшість тих, хто працює на цій ниві, є автодидактами. З-поміж них треба згадати одного з учасників дискусії Олеся Федорука, літературознавців Михайла Назаренка та Олександра Бороня, покійного Віктора Дудка та ще кілька імен. По-друге, в суспільстві існує певне упередження щодо текстологічної роботи: не для всіх є очевидною потреба коментування літературних текстів. По-третє, на думку Олеся Федорука, існує проблема інституцій, дотичних до роботи текстолога. Так, на сьогодні українська наука не має жодного підручника з текстології, укладеного текстологом-практиком; недостатнім є й рівень вивчення текстології на філологічних факультетах університетів.

Учасники дискусії переконані: підготовка до друку академічних видань класичних українських текстів – справа важлива і актуальна, а чи реалізовуватиметься вона найближчим часом і на належному рівні, залежатиме і від дослідників, і від фінансової підтримки цих часомістких проєктів. 

Ви також можете переглянути фотозвіт з події на сторінці «Критики» у Facebook та послухати авдіоподкаст у відповідному розділі на нашому сайті.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!