Вівіан Ґорнік
Січень 2015

На захист нарцисизму

Пам’ятаю, як учора: 1978 року вийшла друком «Культура нарцисизму» Кристофера Леша, і я просто сторопіла, коли виявила на сторінках книжки, що мене — давню радикальну феміністку — визнано за видатну нарцисистку періоду, що його журналіст Том Вулф охрестив як «Я-декада» («Me Decade»). Ми, що керувалися гаслом «Не лише для себе»? Ми, що сподівалися побачити всі майбутні стосунки між чоловіками і жінками нарівні? Ми, які гадали, що, отримавши владу над собою, ніколи не захочемо влади над іншими? Ми були нарцисистами?

«Американізація нарцисизму» історикині Елізабет Ланбек є глибоким дослідженням про довге і складне життя концепту нарцисизму в середовищі психоаналітиків, а також його коротке, спрощене існування в руках соціяльних критиків, які в 1970-х роках вирішили використовувати його як інструмент полеміки. Тож ця книжка є своєрідним відновленням справедливости. Авторка прагне врятувати нарцисизм від спотворень, яким, на її думку, його піддали критики, котрі, замість сприймати галасливе невдоволення свого часу зі співчутливим інтересом, тільки затаврували його. І цим завдали непоправної шкоди будь-якому притомному означенню нарцисизму, що його тільки вживали аналітики.

«Від самого початку, — пише Ланбек, — аналітики використовували термін нарцисизм на позначення найкращого і найгіршого, що в нас є, аби пояснити наші можливості і у творчості і в ідеалізмі, і в люті і у жорстокості, наше жадання досконалости і наше задоволення від деструктивности». У найширшому сенсі нарцисизм є складною теорією людського розвитку, що передусім містить опис здорового еґоїзму, що його немовля чи молодь демонструють, намагаючись зіп’ястися на ноги. Коли людина росте, цей інфантильний еґоїзм зникає, і вона стає незалежною особою з належною повагою до власних потреб і потреб інших. А якщо процес сходить із рейок і в дозріванні відбувається збій, елементи примітивного себелюбства залишаються й у дорослому віці. Тоді, якщо людину охоплює інфантильний еґоцентризм, ми кажемо, що у неї нарцисистичний розлад особистости.

У 1970-х роках в Америці двоє видатних аналітиків прославилися тим, що сперечалися про поляризовані характеристики нарцисизму. З одного боку, його вважали за норму, а з другого — за патологію. Суперечку виграли ті, хто обстоював патологію. Гайнц Когут зосередився на нормалізаційному аспекті нарцисизму, схарактеризувавши його не як «самозакоханість», а радше як засіб досягнути здорового почуття самоповаги. Як пише Ланбек, він «окреслив нормальний нарцисизм як джерело людських амбіцій і креативности, цінностей та ідеалів, співчуття й товариськости <…> що має позитивний відтінок, наповнений можливостями і життєво необхідний». На противагу йому, Отто Кернберґ описав нарцисизм як злоякісний прояв, розлад, що заморожував на своєму шляху будь-яке людське співчуття. «Кернберґові клінічні праці простежують деформацію людської пов’язаности, — пояснює Ланбек, — представляючи читачам разючий діяпазон способів, що їх ми, люди, винайшли, щоб катувати, експлуатувати й нищити одні одних і самих себе».

Саме патологія нарцисизму привернула увагу аналітиків, які відчували, що їх загнали у глухий кут пацієнти, у яких захворювання відображало соціяльне збентеження в певний момент, і, не зовсім знаючи, як із цим боротися, поспіхом назвали тих, хто без упину скаржився на «внутрішню порожнечу», жертвами хвороби. А часи були такі, що соціяльні критики пішли за їхнім прикладом і притьмом прийняли Кернберґів погляд та марґіналізували Когутів. Саме ці критики нагодували збентежену націю, спраглу щонайбільше спростити сили, що роздирали її світ, означенням, яке спотворило складнощі самого нарцисизму і при цьому пом’якшило закономірне невдоволення.

«Лише збагнувши суперечності, що оточують концепти, які структурують нарцисизм, — пише Ланбек, — і лише оцінивши, наскільки ці суперечності виявилися співзвучні...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!