Віталій Нахманович
Жовтень 2010

Не лише про Бандеру...

Взагалі-то я погоджуюся з думкою Зенона Когута, яку він обстоює в полеміці з Іваном Химкою («Україністи та Бандера: розбіжні погляди», «Критика», 2010, ч. 3-4): наука має досліджувати націоналістичний (та й будь-який інший) спадок, а не оцінювати його. Але що вдієш, коли ми простуємо до чергового світлого майбутнього, ніби до комунізму у старому радянському анекдоті: «семимильними кроками, так що худоба за нами не встигає». Сьогодні у нас за худобу правлять історики, що (тут я погоджуюся з Іваном Химкою – див. його статтю «Визнання попри знання?» у ч. 7–8 «Критики») ніяк не встигнуть за буянням державницької уяви. Ба більше, якби історики просто пасли задніх, потроху вивчаючи складні питання минулого, це було б іще так-сяк. На жаль, багато хто намагається вскочити у потяг і взяти участь у змаганнях на найкращого мітотворця (якщо вже політкоректність не дозволяє сказати – фальсифікатора). Я в жодному разі не закликаю до громадянської індиферентности. Але здається, що у фахового історика є набагато кращі можливості вплинути на суспільну свідомість, ніж удавати арбітра в тяганині між бандерівцями та комуністами, так, начебто жодної іншої альтернативи немає, не було і, найголовніше, не треба. Таке намагання підсилити особисту суспільно-політичну позицію авторитетом наукового ступеня і професійної ерудиції демонструють сьогодні, наприклад, Дмитро Табачник та Володимир В’ятрович (див. у тому ж числі «Критики» статтю Олександра Зайцева «Війна мітів про війну в сучасній Україні»). Але й учасникам нашої дискусії його не бракує.

Почнімо з формального приводу до мого втручання у цю розмову. Відбиваючись від звинувачень з боку Аскольда Лозинського у проєврейській заанґажованості своїх досліджень, проф. Химка згадав моє прізвище, висуваючи як контрарґумент той факт, що «з-поміж українського єврейства є чимало тих, кого цілком улаштовує леґенда про героїчну та демократичну ОУН-УПА, прихильну до євреїв: Мойсей Фішбейн, Віталій Нахманович, Йосип Зісельс, приміром». Це твердження містить одну, скажімо так, неправду й одну спекуляцію. Неправда полягає в тому, що я (Зісельс із Фішбейном, гадаю, здатні розтлумачити власну позицію самі) жодного разу не визначав ОУН (та УПА) як організації демократичні, так само як ніде і ніколи не казав про їхню прихильність до євреїв1. Хоча сьогодні я готовий погодитись із тим, що моє твердження про абсолютну непричетність збройних формувань українських націоналістів (зокрема, «Нахтиґалю» та бандерівської УПА) до знищення єврейського населення було занадто категоричним, і ці питання потребують додаткового прискіпливого дослідження. А спекуляцією твердження проф. Химки є через те, що перелік євреїв, готових до неупередженого публічного обговорення теми українського націоналізму, взагалі ненабагато перевищує наведений у нього. Більшість, на жаль, і досі стоїть на позиції «українці були ще гірші за німців». Її яскраво репрезентує, наприклад, американський професор Омер Бартов у своїй книжці «Стерті», щойно виданій в українському перекладі.

Це не єдиний приклад. Ось професорський диспут щодо термінології. Проф. Химка у своєму листі декілька разів уживає абревіятуру «ОУН–УПА». Проф. Когут у відповідь зауважує, що це некоректно, бо «немає такої речі: існувало дві ОУН під час Другої світової війни <...>, а у складі УПА було багато людей, що не були в жодній із ОУН». Проф. Химка відказує, що він про те добре знає, але це байдуже, оскільки обидві ОУН варті одна одної (антидемократичні, антисемітські тощо), а «УПА перебувала під орудою ОУН аж до самого розпуску». Що ж до словосполуки ОУН–УПА, то її, звертає увагу опонента проф. Химка, активно вживають українські громадські організації, зокрема в Канаді, а відмовитися від нього весь час пропонував проф. Петро Потічний, «бо прагнув відокремити спадщину УПА від спадщини ОУН».

Впадає в очі, що обидва професори свідомо чи підсвідомо іґнорують той факт, що до двох ОУН у часі війни додалося три (!) УПА, кожна зі своєю історією взаємин із єврейським...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!