Галя Койнаш
Листопад 2011

Небезпечна передбачуваність

 

 

Бракує мені глибоких знань як з футболу, так і з конституційного права. Допоки для мене футбольний матч нагадує релігійне свято прадавніх часів, волію тримати свої не надто компетентні судження про нього при собі. Натомість дозволю собі не погодитися із закидами Олександра Северина на адресу принаймні частини тих, хто, не будучи посвяченими в усі таємниці конституційного права, наважуються однак висловлюватися про недавнє рішення КСУ та скасування політреформи 2004 року.

Йдеться якраз про цілковиту передбачуваність подій, мовчазно виведену за межі обговорень між конституційними експертами.

Безумовно, є і прихильники, і переконані критики політреформи, є й інтереси різних політичних сил, але все це, як і глибоке розуміння складностей конституційного процесу, не може відволікати від головного: нав’язливого відчуття імітації демократичних процесів.

Важко було би заперечувати згубні наслідки для держави ухвалення та втілення в життя Закону №2222-IV. Можна погоджуватися й щодо потреби скасувати цю «реформу», яка загнала країну в глухий кут.

Отже, за метафорою Олександра Северина, сміття лежало та смерділо, і головне було – винести його з хати. Але чи в будь-який спосіб? Ми маємо право сумніватися у безкорисливости намірів тих, хто терпів-терпів сморід, аж раптом більше не зміг.

Зовсім не стверджую, що мусимо домагатися абсолютно чистої мотивації. Світ зависне, та перезавантаження вже не буде. Проте маємо домагатися дотримання фундаментальних принципів правової демократії, – а саме цього тут не помітно. Ані в Україні, де ніхто не сумнівався, що влада доможеться «потрібного» рішення, ані за кордоном. І тому, до речі, не дивує, що коментарі посадовців Ради Европи, зокрема й секретаря Венеціянської комісії Томаса Маркерта та колишніх послів, вільні від дипломатичної стриманости. Вже не кажу про висвітлення у ЗМІ. Якщо не бажають грати за правилами, навіщо ретельно добирати слів?

Отже, суддів КСУ запитали, чи було порушено процедуру під час ухвалення Закону №2222-IV? Порушення, безперечно, були, а судді, відповідно, винесли рішення про неконституційність. Чи були правові підстави просто поновити Конституцію 1996 року? Хай судять читачі, не обтяжені моїм неуцтвом, але, здається, серед фахівців згоди немає.

Турбують інші питання. Щодо одного – важко сказати, чи йдеться про випадкову іронію непевного шляху України до правової демократії, чи про витончене знущання над усіма, хто досі вірять у цей шлях. У квітні 2010 року КСУ виніс рішення про формування коаліції, яке цілковито влаштовувало нову владу й цілковито заперечувало рішення, що його ухвалили 17 вересня 2008 року ті самі судді щодо того самого положення Конституції.

У березні представників західних держав не бентежило існування заборони на спосіб, яким створено такий бажаний уряд, – вони фактично спонукали владу ще раз спробувати дістати «правильне» рішення. Дістали.

2008 рік пам’ятний іще одним рішенням КСУ, точніше, увалою від 5 лютого 2008 року, якою відмовлено у відкритті провадження за конституційним поданням 102 народних депутатів щодо конституційности Закону про політреформу.

Ухвалюючи взаємозаперечні рішення щодо створення коаліції, самі судді навіть не думали ховатися за якісь юридичні хитромудрощі. За словами тодішнього Голови Конституційного Суду Андрія Стрижака, суд «виходив з реальних процесів життя».

В тому, що багато для кого «реальні процеси життя» в лютому 2008 року та жовтні 2010 року істотно різняться між собою, немає підстав сумніватися. Щодо можливости на це закривати очі, думки розходяться, принаймні в Україні.

Нам кажуть, що «конституційні (верховні) суди інших...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!