Григорій Грабович
Січень 2000

Недооцінений Костецький

Памяті Соломії Павличко

Пишучи наприкінці 1998 року з Петербурґа до газети «Boston Globe» про недавнє вбивство лідера російських демократів Ґаліни Старовойтової, Давид Філіпов так закінчив свій репортаж про атмосферу корупції в місті над Невою та навколо його мера:

Дивні речі коїлися з опонентами Яковлєва. Багатьом із них довелося вступати у виборчі перегони з кандидатами, що мали таке саме призвіще або навіть і таке саме ім’я.

В одного кандидата, Олега Сєрґєєва, виявилося аж двоє опонентів Олегів Сєрґєєвих.

В іншому округу Сєрґєй Белаєв зрештою примусив свого двійника, якогось капітана Сєрґєя Бєлаєва з місцевого риболовного флоту, зняти свою кандидатуру, коли той признався, що йому заплачено 900 доларів, аби він став кандидатом. Полегша кандидата Бєлаєва була короткотривалою: незабаром його звинуватили в корупції, і це, стверджує він, є політична спроба його знейтралізувати.

Може, так, а може, й ні. Важко сказати в імлистому Санкт-Петербурзі.

1.

Більше як півстоліття тому, коли Ігор Костецький писав своє оповідання «Ціна людської назви» і друкував його в першому числі «Альманаху МУРу», органу новоствореного об’єднання українських письменників «Мистецький український рух» (1946), історичний контекст був зовсім інший. Та доба не знала замовлених убивств і пошесті корупції, але були свої випробовання: чергові совєтські лови на людей у таборах діпі (якийсь час – із поміччю західних союзників), щоб насильницьки повернути біженців до того раю, що на «родине», і різних західних перевірок тотожності, щоб, не дай Боже, не допустити небажаних осіб (наприклад, інфікованих туберкульозом або колаборацією) до того раю, що за океаном. І був то час чергового розгублення української людини, чергового й глибинного захитання її тотожності.

Травми і випробування цієї еміґраційної доби давно вже забулися. Може, й даремно. Зате осмислення цього періоду (поки що дуже попереднє), його літературних постатей та осягнень, тільки починається. Процес перегляду чи «доповнення» канону завжди і всюди відбувається «підспудно», стихійно й стохастично; в сучасному українському випадку – через деґрадацію гуманітарної науки, її суцільну незреформованість – ця стихійність особливо виразна.

Найбільше під цю пору пощастило тим письменникам, хто, як Іван Багряний, займався також політичною діяльністю і чиї партії ще зберегли якусь потенцію, або тим, хто, як Олена Теліга або Олег Ольжич, стали для тих партій символами й знаменами. Еталоном не так партійного, як ідеологічного відродження служить постать і спадщина Дмитра Донцова. Щоправда, «відкриваються» (звісно, для загального вітчизняного читача – спеціалісти їх давно знали) також і Тодось Осьмачка або Василь Барка: вкрай далекі не тільки від всіляких партій, але й великою мірою і від «нормального» спілкування, вони, проте, ще на перших етапах еміґраційного життя щасливо привернули увагу критики. (Вирішальний вплив на прихильну оцінку обох зробив, гадаю, тодішний арбітр смаків Юрій Шерех; пізніше не менш високо поціновував їх – принаймні Барку, якщо не Осьмачку – чільний критик Нью-йоркської групи Богдан Рубчак.) Окремої реабілітації в постсовєтській Україні, особливо на рідній Волині, зазнав Улас Самчук. Список цей легко можна продовжувати.

Але майже ніяк не пощастило двом авторам, які були при витоках МУР-у й узагалі відігравали роль збудників тодішнього (і пізнішого) літературного процесу, і які залишили цілу гаму цікавих аванґардових творів. Мова про Юрія Косача та Ігоря Костецького. Їхня відсутність у теперішньому літературному дискурсі (в той час, як перевидаються не лише згадані вище безперечно приналежні до канону автори, але друго- і третьорядні й зовсім уже марґінальні) вкрай бентежить. Утім, як тут обурюватися, коли й далі недоступний такий незаперечний класик, як Майк Йогансен?

2.

У...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!