Лукаш Ґорчица
Квітень 2003

Несправжня альтернатива

Я належу до покоління, для якого означення «альтернативний» було важливим пізнавальним і якісним критерієм мистецтва – музики, літератури та візуального мистецтва. «Альтернатива» для підлітка, який виростав у 1980-х роках, описувала специфічну сферу активности, складно доступну й таємничу, але привабливу через ауру відмінности й опозиційности щодо офіційного культурного обігу. Фактично «альтернативний» означало те саме, що й «справжній».

Таке розуміння альтернативности мало в тодішніх польських реаліях очевидний політичний контекст. Альтернативний, тобто неприсутній на державному телебаченні та в пресі й водночас опозиційний до офіційної системи продукування культури (сьогодні ми сказали б – «мейнстриму») і до влади. Альтернативна культура, навіть якщо чимало її представників програмово відмежовували себе від політики (зокрема політики у версії опозиційного походження), насправді становила важливу частину антисистемної опозиції. Можливо, лише тепер ми помічаємо глибший сенс тієї альтернативи – зосередженої не так на репресивності тодішньої влади, як на спротиві будь-яким ідеологічним маніпулюванням і державному адмініструванню мистецтва.

Однак після зламу 1989 року поняття альтернативи швидко втратило ідейний і романтичний шарм. Нові прагматичні стратегії було зосереджено на пошуках способів виживання в новій економічній ситуації і спробах від початку створити власну систему поширення культурних цінностей.

Інституційна революція в польському арт-світі по-справжньому відбулася лише близько 2000 року. Тоді сформувалися, зміцніли й увійшли до міжнародного обігу перші приватні ґалереї та фонди, а незабаром після цього розпочалася реабілітація і розбудова сектора публічних інституцій. Цей рух успішно поглинув майже всіх, хто мав волю до діяльности й творення мистецьких ситуацій – чи в інституційній, чи в альтернативній версії. Водночас зміна поколінь призвела й до зміни поетики діяльности. На мою думку. майже автоматично і нерефлексійно нові та відновлені інституції – великі й малі – в різний спосіб привласнили собі дух альтернативности як суттєвий елемент власної ідентичности.

Отже, альтернатива, цей щасливий острів у морі офіційної культури, потонула. Зберігся лише набір альтернативних схильностей, зведений до рівня інституційного доброго тону, скажімо, у вигляді архітектури ґалереї, котра свідомо не приймає стандартну форму white cube.

Дух альтернативности також зберігся і посилився в юридично-бюрократичній боротьбі. Формування нового інституційного порядку стикалося і досі стикається з низкою ментальних бар’єрів – державних або юридичних. Свого часу був резонансним bon mot Збіґнєва Лібери, тоді засновника двох мистецьких кав’ярень у Варшаві. У цій країні нічого не можна зробити леґально. Очільник однієї нової фундації, яка займається промоцією найновішого мистецтва, висловив цю думку дещо компромісніше: «Треба робити трохи леґально, а трохи нелеґально». Перекладаючи це обов’язковою нині мовою сучасних інституцій мистецтва, ми отримаємо своєрідне мото: треба бути трохи мейнстримовим і трохи альтернативним водночас.

Чому так? Чому нині у сфері мистецьких практик не існує реальної неінституційної альтернативи? Чому чергове покоління, яке входить на сцену, і засновники нових, так званих молодих ґалерей без жалю констатують, що поза арт-світом нічого не існує? Чому всі ми хочемо функціонувати в системі?

У Польщі відбулася суттєва зміна. Можливо, вперше в історії публічна сфера в широкому розумінні цього поняття може запропонувати мистецтву юридичне реґулювання і фінансові засоби. Бо ж інституційну революцію також пов’язано із розвитком демократизації, професіоналізацією і прозорістю поділу державних коштів, призначених на культуру. Загальнодоступні ґрантові конкурси в покращеному, експертному варіянті, на міністерському і місцевому рівнях спонукали мистецькі середовища – у тому числі й потенційно...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!