Катерина Ботанова
Лютий 2016

Невідомі землі

Ми ледве даємо собі раду з інформаційним перевантаженням, як ледве дає собі з ним раду сучасний світ, а водночас ми досі часто почуваємося розгублено, коли постаємо перед різноманітними культурними й історичними контекстами. Хоча можливо також, що саме тому ми розгублені. Перевантажені розмаїттям істин, позицій, сприйняття і, врешті, реальностей, ми закриваємося, ховаємося у безпечне місце, таке, яке знаємо найкраще, — у наші власні культурні ідентичності.

Ті з нас, хто відважніший за інших, і надалі шукають і намагаються зорієнтуватися у численних шарах різноманітних культурних контекстів, шукають межі та значення, щодо яких їхня внутрішня особистість може утвердитися або підтвердитися. А найвідважніші наважуються не тільки поглянути на контексти, що конструюють нашу культурну ідентичність, але й підважити їх, кинути їм виклик, деконструювати. Такі часто виявляються митцями.

Ці мандри засягу Марко Поло, без дороговказів і маршрутів, вимагають значної міри відчайдушности. Врешті, комусь треба сказати світові, що впевненість у тому, ніби все вже відкрито і винайдено, є не тільки хибною, але й доволі ілюзорною. Що надмір інформації не обов’язково означає її доступність. Що коли вийти за межі стереотипів та кліше, культурна і політична мапа світу може виглядати незатишно білою. Ба більше, приймаючи все це, він чи вона, власне, каже: все, що ми знаємо про себе, може більше і не бути правдою. Безпека трьох слонів і черепахи, на яких тримається світ, настільки стоїть під питанням, що з’являється надія на подальше життя без черепах.

Майже шістдесят років тому, 1959 року, Чеслав Мілош писав про це у своєму глибокому та делікатному зануренні у суть належности — книжці «Родинна Европа». Назва є ключем до прочитання цієї книжки — це оповідь про дуже інтимні пошуки ідентичности і належности, невилучно поєднані з безупинними перетвореннями в Европі у першій половині ХХ століття.

Рухливе яблуко Землі — малесеньке, і немає вже на ньому, географічно, білих плям. Та вистачить однак тут, у Європі, походити з її східних чи північних околиць, куди рідше вчащають подорожні, щоб бути прибульцем із Септентріону, про який відомо тільки те, що там холодно. <...> Безсумнівно, і тут була моя батьківщина, яка ніби зрікалася, давши собі якусь присягу, знання про себе як про цілість <...>. Скільки ж то разів мої вуста були замкнені тільки тому, власне, що, виринувши з туманних просторів, про які підручники і книжки рідко дають якісь відомості, а якщо й дають, то неправдиві, я мусив би починати від початку. <...> Отож першим зерном було бажання наблизити Європу до європейців.

Шістдесят років минуло, і Земля стала набагато тіснішою, проте дві речі у засаді не змінилися: відчуження та потреба (пере)відкривати Европу для европейців. Ба більше, вони надзвичайно посилилися після 1989 року.

Падіння Залізної завіси, об’єднання Німеччини, відновлення незалежности деяких східноевропейських країн і здобуття незалежности інших країн, постання Европейського Союзу таким, як знаємо його сьогодні, війна на Балканах та її наслідки — усі ці події не просто змінили політичну мапу Европи. Вони створили умови, коли сенс належности став сумнівним для всього континенту.

У той чи той спосіб Мілошів «Септентріон» розрісся до розмірів цілої Европи. Доти не було книжок про потоки людей, що рухалися Европою і осідали у місцях, де вони за інших обставин не затрималися б, у місцях, де люди не були призвичаєні перейматися існуванням прибульців. Зворотний бік міґрації — постання місцевих націоналізмів, неоромантична хвиля, що відносила країни назад у ХІХ століття, в ейфорію творення національних держав. Це був, на свій кшталт, відбудовчий націоналізм, що його Бейзил Дейвідсон, пишучи про подолання колоніялізму в Африці у своїй «Africa in Modern History», був означив як такий, що оновлює сенс і буття спільноти,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!