Костянтин Москалець
Листопад 1999

Невротична війна з репресивним стилем

Борис Парамонов. Конец стиля. – Санкт-Петербург: Алетейя; Москва: Аграф, 1997.

У тих, хто слухає російську «Свободу», ім’я Бориса Парамонова одразу викличе з пам’яті хрипкуватий баритон підстаркуватого петербурзького інтелектуала, переповненого якоюсь аж нелюдською ерудицією, до того ж не абстрактною, на рівні загальникових схем інтеліґентської балачки та імен, які саме «на слуху», а ерудицією конкретною і нюансованою, починаючи від епізодів поведінки третьорядних персонажів Чехова або Еренбурґа, закінчуючи пікантними подробицями авторських біографій – скажімо, «правдивою» сексуальною орієнтацією Достоєвського, Бердяева чи Ейзенштейна або меланхолійним узагальненням факту, що горілка для Довлатова важила незрівнянно більше за якусь там сублімацію. Інша, не менш прикметна риса цього впізнаваного голосу – гумор; слухаючи іронічні, скептичні, цинічні – словом, парадоксальні, – формулювання та характеристики, властиві парамоновському мовленню, за сміхом раз у раз не встигаєш верифікувати їхню вірогідність. Істина кожного парадоксу полягає в його дотепності, у зіставленні раніше незіставлюваного (адже було «не заведено», «заборонено», «непорядно» тощо), – а речей самих по собі нам і так, мовляв, не дано пізнати. Улюблена забава Парамонова – якраз оця провокативна гра з усталеними сприйняттями, сміхове очуднення стереотипів і їхня руйнація. Для того, хто з часом більш-менш освоїться з інтонаційними та парадоксалістськими «американськими гірками» парамоновського радіорику (не плутати з роком або ролом), помітними стануть іще кілька особливостей цього літературознавчого барда, однією з найхарактерніших серед яких є пристрасть до, кажучи словами російського сексолога Ігоря Кона, «полунички на берізці». Полуничка на берізці, зацикленість на Фройді, Шкловському, Еренбурзі й американському «способі життя», пієтет перед постмодернізмом і як наслідок ненастанна травестія «високого» в «низьке» і їхнє рядопокладання, відповідно до чого Честертон, наприклад, «бачив, що складність художньо обдарованих натур вельми одноманітна: куди не шпонь, влучиш у педераста».

Пам’ятаючи, що проведення паралелей між українською та російською літературами або, крий Боже, порівняльний аналіз їх є улюбленим мозолем української думки, на який не варто зайвий раз наступати, можна все-таки зважитися на зауваження, що оце парамоновське хизування власною ерудованістю й постійна її демонстрація по-своєму є повчальними: автор, радіопередачі якого розраховані на багатомільйонну аудиторію, не боїться бути розумним або, за рекламною характеристикою на обкладинці, «майстром інтелектуального епатажу»; тимчасом, переглядаючи-переслуховуючи здобутки українських мас-медій, гортаючи літературні видання, помічаєш, як разюче опустилася їхня інтелектуальна планка під час гонитви за привидом електорату, котрий, кажуть, бродив по Україні. З цього погляду показовим є той факт, що перше число новоствореної газети Асоціації українських письменників «Література плюс» з’явилося у світ із перекладом есею «Поет як буржуа», що хоч-не-хоч є свідченням існування попиту на тексти такого роду й рівня, які пропонує книжка Бориса Парамонова – як і те, що російську «Свободу» в Україні слухають довше і частіше, ніж українську (на відміну від зворотного співвідношення у 70–80-х роках).

«Демократія як культурний стиль – це відсутність стилю, навіть не еклектика олександрійського типу. Стиль протилежний і протипоказаний демократії», – пише Борис Парамонов у заголовному есеї своєї книжки, створюючи далі просто-таки патетичну сонату десублімації та затирання протилежностей, сповна явленим у «постмодернізмі як демократії». Патетика Парамонова і його постмодерністичний лікнеп постають як свого роду місіонерська діяльність серед тубільців-совків, і це просвітництво, практиковане нашим автором, безпомилково вказує на його витоки: 60-ті роки, Радянський Союз. Сьогодні переважна більшість тверджень Парамонова, замішаних на...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!