Маріус Івашкявічус
Серпень 2011

Ностальгія на два боки

Кожен час, у якому живуть люди, змушує їх бути молодими, кохатися, народжувати дітей, і ще жоден устрій не спромігся змінити цього порядку. Не виняток і совєти. Всі більш-менш тривалі устрої, навіть найжорстокіші та всуціль антигуманні, виховують своїх прибічників так, що ті згодом, уже будучи дорослими, літніми людьми, сполучають жаль за тими часами, в яких вони виросли, із жалем за самим устроєм. Згадки про перші побачення, про молоді студентські чи не студентські роки невіддільні від тих атрибутів, що ілюструють життя цього устрою: хай це буде дешева горілка чи бочки з пивом, біля яких одразу шикується черга, чи щось подібне.

Я не сказав би, що серед усіх народів, які населяють Центрально-Східну Европу, литовці найбільше плутають ці два аспекти ностальгії. Може, навпаки. Мало того. Найзапекліше антисовєтськи налаштована частина литовців живе в постійному страху перед ностальгією за совєтським устроєм і силкується заборонити іншим навіть саму тугу за часами молодости.

В одному з лісів на півдні Литви один підприємець, що нажив собі капітал із торгівлі грибами, створив парк, довкола якого й досі не вщухають гучні суперечки. Бачите, з усіх площ міст і містечок Литви він звіз докупи совєтські скульптури. Тепер це місце називається парком Ґрутаса1. Відтоді наше суспільство поділилося на три частини. Одні, озлоблені, гучно кричать, що це наруга над усіма жертвами совєтського геноциду в Литві, негідний приклад молодому поколінню, що «матиме нагоду подивитися на видатних совєтських керівників на постаментах». На це промисловець пообіцяв обгородити парк колючим дротом, щоби від тієї надуманої чести не залишилось і знаку; іншими словами, коли немає можливости посадити у тюрми їх самих, запхаємо за ґрати їх гіпсові зображення. Другі, помірковані, захищають парк, певні того, що тут немає нічого поганого, це лише доказ того, що ми позбулися ідолів. Треті, прагматики, як і перші, вимагають вивезти скульптури із Ґрутасового парку, але не знищити їх, а перенести парк у центр Вільнюса, де він став би привабою для туристів.

Відсутність четвертої категорії, тобто тих, що зажадали би парк закрити, а пам’ятники повернути назад на міські площі, означає, що повернення до старого вже справді неможливе.

Шукати інших ознак недавнього минулого в Литві непросто. Людина, що померла за совєтських часів, воскреснувши нині, не виявила би не тільки добре відомих їй пам’ятників на площах міст, але й апаратів із газованою водою, де склянка води із сиропом коштувала три копійки, а без сиропу – одну; металевих бочок із квасом чи пивом біля кожного маґазину. Лише ненароком можна натрапити на одну-дві автівки «Жигулі», «Волга», «Москвич» чи «Запорожець». Щоправда, можна знайти всім добре відому булочку за три копійки, якій не пасує жодна інша назва. Тепер, загорнута в поліетиленову плівку, вона так і називається: «Три копійки», хоча коштує 25 литовських центів. Якщо ж цей воскреслий, що помер двадцять чи більше років тому, був художником чи просто інтеліґентом і за життя не уникав ресторанів, то серед білого дня він знайшов би в самому центрі Вільнюса такий ось релікт, як кав’ярня «Неринґа». Вона чудово збереглася, майже не змінилась, і досі має відвідувачів. Її, певно, врятували народжені вже вільною пресою леґенди про неповторну вільнюську богему тих часів і прихильне до неї «життя» цього ресторану. Давніша богема вимерла або зістарілася, нова перенеслася деінде, а «Неринґа» залишилася, й інколи квартет посивілих панів ностальгійно награє тут мелодії проминулих часів.

«Неринґа» не єдина кав’ярня тих леґендарних часів. Деяких давно немає або вони змінили назви, господарів, інтер’єр, але їх досі згадують. Такі назви, як «Вайва», «Ротонда», «Блінінє» – («Млинці»), «Ледайнє» («Морозиво»), «Літерату» («Літераторів») у Вільнюсі чи «Тулпє» («Тюльпан»), «Метрополіс» у Каунасі змушують не одного п’ятдесятилітнього змахнути сльозу. Кав’ярень було мало, тож майже всі вони приходять на пам’ять, коли пригадуєш ті часи.

Інша...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!