Боріс Дубін
Вересень 2003

Обличчя епохи

Життям людських спільнот керує принцип забування. Деякі факти, а надто їхню ауру та клімат, пізніше годі відтворити й навіть уявити. Це стосується не тільки молодих поколінь, котрі не можуть знати з перших рук. Учасники та свідки подій теж відсувають пам’ять про них від себе і не певні, чи відбувалося це насправді.

Чеслав Мілош, «Поневолений розум»

Уже п’ять років тому відзначалося, що у масовій російській свідомості не слабне ретроспективна привабливість брєжнєвського періоду. Цей діягноз цілком підтвердили результати подальших, уже сьогоднішніх соціологічних опитувань громадської думки.

Як ви загалом ставитеся до Брєжнєва?

2001, N=1600, у % до кількости опитаних

Загалом позитивно (із захопленням, повагою, симпатією...)

44

Байдуже

36

Загалом неґативно (з неприязню, страхом, огидою...)

13

Важко відповісти

7

 

Коли таким людям, як ви, у нашій країні жилося найкраще?

2002, N=4498, у % до кількости опитаних

До Жовтневої революції

4

за Сталіна

4

за Хрущова

3

за Брєжнєва

49

за Ґорбачова

4

за Єльцина

2

за Путіна

22

Важко відповісти

12

 

Для порівняння – кілька давніших цифр: 34% з 1698 опитаних у 1995 році та 36% з 1691 у 1997-му визнавали, що життя в Росії було найкращим, знову-таки, за Брєжнєва. І тоді, і тепер ідеться аж ніяк не про постать тодішнього керівника держави – її і раніше, і сьогодні оцінюють радше стримано. Скажімо, 2000 року (N=1600) половина опитаних дала середню та низьку оцінку ролі Брєжнєва в історії, три п’ятих – його особистим якостям, 62% – лідерським здібностям. Ідеться саме про узагальнений образ тих років як уявлюваного цілого. Часові рамки післяхрущовського періоду різні групи можуть окреслювати дещо по-різному, проте самі по собі хронологічні розбіжності не надто великі і за значенням доволі зрозумілі.

Якщо взяти за розмітку політичний календар, то нижню межу періоду можна прив’язати до середини шістдесятих із деяким заходженням на другу їхню половину. Значущі пункти тут – святкування у 1965 році двадцятиліття перемоги у Великій вітчизняній війні з першою спробою реабілітації фігури та ролі Сталіна в урочистій промові Брєжнєва; процес над Даніелем і Сінявським у 1966 році, що рішуче підштовхнув оформлення правозахисного руху в СРСР; практики «підписантства» серед наукової та творчої інтеліґенції; введення військ до Чехословаччини 1968 року, яке позначило кінець ліберальних шістдесятницьких надій, ствердило новий, авторитарний стиль керівництва у країні й покінчило з прорадянськими ілюзіями та симпатіями у міжнародному лівому русі. Тоді умовну «середину», перелом чи перевал, можна віднести до середини сімдесятих із їхніми новими акцентами у внутрішній та зовнішній політиці СРСР (Гельсинкі, розрядка), по-перше, та...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!