Елеонора Соловей
Грудень 2009

Отар Чиладзе: дорога на Мтацмінду

Збиратися до Грузії на конференцію, вперше в житті до Грузії – і почути, що не стало Отара Чиладзе! Раптом із нещадною ясністю збагнути, що мій заочний образ країни сформували найбільше саме романи цього письменника: колись їх читали як «ковток свободи», вони були улюбленим читвом усіх дисидентів на просторах цілого Союзу, їх любили злидні-інтеліґенти, отой «мислячий очерет», який своє почуття протесту виявляв у тому, що читав новинки й ходив на філармонійні концерти та в оперу, хоч це далебі не допомагало дотягти до получки... Ті вікопомні розмови на кухнях, про які ще з тридцятих років жартували – «сьогодні ми набалакали на стільки-то років суворого режиму», – черговий роман Отара Чиладзе там теж фігурував, його романи приходили туди у природній послідовності своєї появи: «Йшла дорогою людина» (1972), «І кожен, хто стрінеться зі мною» (1981), «Залізний театр» (1984). Уже «Березневий півень» позначений у російському перекладі 1991-м роком, він і за часом зображених подій ближчий, і до читачів прийшов за інших обставин. Рельєфні, парадоксальні, незабутні характери, палкі пристрасті, по-південному бурхливі конфлікти – чи йдеться про леґендарні часи аргонавтів, чи це події XIX століття, чи рубежу XIX і XX, а чи вже повоєнні роки... Надзвичайно яскрава, потужна, пластична проза, метафорична й широко асоціятивна (адже автор починав як поет), сповнена свого непозиченого «магічного реалізму », достеменно магічного. Коріння його можна в особливий спосіб відчути в піднебесному Сіґнахі, де народилися брати Чиладзе (Тамаз – теж відомий письменник), коли стоїш над Алазанською долиною з її неймовірними обріями: таких, здається, навіть із літака не побачиш. Фортечний мур на схилах – наче гребінь на спині доісторичної істоти, а там унизу біліє інше місто, що зветься Цнорі... Напевно, такого більше ніде в світі немає, і недарма на проєкт перетворення Сіґнахі на туристичний центр спрямовано стільки зусиль і коштів. Ще вище нагору, до музею, пропонують під’їхати чимось на зразок відкритого трамвайчика без рейок, а кермує ним кахетинець такої яскраво типової зовнішности, що одразу згадуються персонажі картин незрівнянного Ніко Піросманішвілі, теж уродженця цих місць. Уже за кілька хвилин ми стоїмо перед його картинами – і слово чести, тут, у власному середовищі, вони промовляють найвиразніше, і найвимовніше перегукуються з романами Отара Чиладзе: ось поряд із музеєм інший персонаж обох митців продає чурчхелу, а там біля крамнички їх зібралося кількоро... «Терапевтичний ефект» тієї прози полягав у незбагненно органічній єдності, злютованості національного світовідчування та цінностей загальнолюдських; драматизм і навіть трагедійність життя були як молодим вином просякнуті хай терпкуватим, та все одно життєствердним гумором, а палка любов до кожної грудки рідної землі несуперечливоєдналася з тією нещадною національною самокритикою, яка є свідченням духовного здоров’я і волі до власного майбутнього, і віри в його неодмінність.

Існує одна загадка, що її можна означити як «риторичну», тобто самодостатню і без відгадки: чому ті давніші шанувальники романів Отара Чиладзе ніби зрадили його – не читали направду видатних творів, написаних уже після розвалу Союзу («Авелум», «Ґодорі»)? Письменник простував далі, розвивався, сягав нової досконалости, а його авдиторія раптом різко поменшала, хоч письменником світової мірки він залишився, на відміну від багатьох весільних генералів минулої доби. Отож таки схоже, що з каламутним милинням нашого радянського минулого ми вихлюпнули щось невідшкодовне в сенсі культурного обміну? Авжеж, це простіше, ніж дбайливо той спадок ревізувати: он які пристрасті довкола Гончара! До того ж колишні наклади вже й уявити неможливо, до того ж навально розширилася картина власного письменства, до того ж наступні покоління в масі своїй вже й не такі завзяті «чителники», як звалася ця пристрасть у давню давнину...

Отарові Чиладзе либонь було достатньо тих читачів, що залишилися з ним, і...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!