Симон Радченко
Червень 2017

Пастки минулого, або Бляшанка сучукрліту

Софія Андрухович, Фелікс Австрія, Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.

Юрій Винничук, Танго смерті, Харків: Фоліо, 2012.

Марія Козиренко, Жуйка, Львів: Кальварія, 2016.

Володимир Лис, Століття Якова, Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2010.

Марія Матіос, Солодка Даруся: драма на три життя, Львів: ЛА «Піраміда», 2004.

Не так давно у книгарні «Є», що на вулиці Лисенка в Києві, відбулася презентація першого українського перекладу одного з унікальних для світової літератури творів, аналогів якому немає і в українській літературній спадщині, і по всьому світу. Двоє талановитих перекладачів працювали з романом понад два десятиліття, перш ніж це видання опинилося на полицях, і білу пляму в просторі зарубіжної літератури українською мовою врешті-решт було заповнено. Було багато сказано і про важливість видання саме цієї книжки, і про сучасне піднесення української перекладної літератури загалом, і про набутки метрів перекладу минулого століття, які було неможливо оприлюднити за радянських часів.

Іще одним лейтмотивом згаданої зустрічі була необхідність заповнити й інші «лакуни» української літератури: мова про написання творів тих самих жанрів та належних до тих самих мистецьких течій і культурних напрямків, що й їхні европейські аналоги. Створювати роман чи бодай оповідання, ідентичне написаному століття тому, просто для заповнення прогалин в українській художній літературі — ідея доволі суперечлива. Літературний процес не стоїть на місці, невпинно простує вперед і вперед, і доповнювати давно минуле немає часу та й потреби. Навіщо створювати те, що було актуально сто, двісті або триста років тому? Ви ж не звертатиметеся до англійських чи пак іспанських авторів і не пропонуватимете їм видати «що-небудь в дусі кларнетизму» або пейзажний роман за інструкціями Майка Йогансена…

Проте ця ідея таки знайшла відгук у творців сучасної української літератури. Схоже на те, що деякі автори перейнялися заповненням лакун і написанням стилізованих каверів на світові шедеври ХХ століття. Не обійшлося без загравання з величезною кількістю відомих творів, підсовування під ніс ремінісценцій, натяків та кодів. На жаль, поступового відходу від постмодерністських або постколоніяльних традицій або, в термінах Міхаіла Бахтіна, від тотальної карнавалізованости літературного простору не видно.

Чекати чогось іншого від співців українського постмодерну не випадає. Наче досвідчений естрадний виконавець, який точно знає, що і як робити на сцені, письменник послідовно наповнює літературний твір своїми фірмовими прийомами й елементами еталонного постмодерного твору. Скажімо, гостросюжетний блокбастер «Танґо смерти» Юрія Винничука обіцяє дивувати читача історією про людські душі, приречені зустрічатися та переживати дружбу й кохання в кожній реінкарнації, рухаючись наче одним і тим самим циклом у житті й смерті, знаходити одне одного серед мільйонів інших людей. Таку амбівалентну картину герої визначають і символічно — «піски вкривали тіла, а на пісках виростали маки», і саме цей символ ретельно проведено через всі сторінки роману, від першої до останньої. Природно, що дві сюжетні лінії твору описують одні й ті ж душі, які несподівано знайдуть одна одну в фіналі. Різні сюжетні лінії позначено різними знаками, тож читач за бажання може читати твір у довільній послідовності. Обидві історії насичено духом карнавалу. Тут і культ тіла, описи статевих актів різної міри докладности, і майданне мовлення із клятвою та божбою, і ґротескні фантастичні перебільшення в описах людей, місць, ритуалів. Відверто блюзнірські поховальні обряди, що їх організовує Орестова сім’я, та карнавально багатослівні описи цих обрядів, навіть коли йдеться про війну та її жертви, наче повертає нас у середину минулого століття — часи написання «Бляшаного барабана». До згадок про Ґрасові твори підштовхує й ідея про владу музичного інструмента над людьми, а епізод із радянськими вояками, що...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!