Іван Верстюк
Березень 2014

Педрик Кені: Українські політики можуть нагадати Криму, чому йому варто обрати Україну

Загострення україно-російського конфлікту, який має довгу передісторію, коментує Педрик Кені, професор історії та міжнародних відносин, директор Інституту Росії та Східної Европи при Індіянському університеті (США). Українські читачі знають професора Кені за українським перекладом його книжки  «Карнавал революції: Центральна Европа 1989 року», яка 2006 року побачила світ у видавництві «Критика».

Професор Кені вважає, що Путін намагатиметься реалізувати сценарій референдумів про вихід зі складу України в тих регіонах, де має певну підтримку. Повномасштабна війна між двома країнами, на думку професора Кені, маловірогідна, але цілком можлива.

 

Яким є Ваш прогноз щодо поточного конфлікту між Росією та Україною через Крим? Півострів залишиться у складі України, стане частиною Росії чи щось інше?

Оптимістична відповідь є такою, що міжнародний порядок було би піддано надто сильній небезпеці в разі проголошення незалежности Криму або його відходу до складу Росії. Зрештою, світ здатен знайти Крим на карті. Із песимістичної перспективи, треба зазначити, світ сповнено новими категоріями напівдержавности.

Напевно, нам слід осмислювати цю проблему в термінах не фізичної сили (чию зброю де встановлено), а м’якої сили. Російські війська могли б від’їхати сьогодні, але який вплив Київ матиме у Криму? Якщо Україна має повний законний контроль над Кримом, це ще не означає, що вона має фактичний контроль. Українським політикам варто подумати, як поширити реальний контроль над територією та завоювати лояльність її громадян. Я вірю, що Україна може досягнути успіху в цьому, як, наприклад, Латвія, котра отримала підтримку росіян, що мешкають на її території. Народ Криму житиме краще з усіх поглядів, якщо його мешканці будуть громадянами України.

Чи ООН та НАТО мають бажання надати військову допомогу, щоби заспокоїти ситуацію?

Не думаю, що це можливо без провокування міжнародного конфлікту. Фактом є те, що Росія має в Криму значну військову присутність, тому підрозділи США та НАТО, котрі почали би відновлювати порядок, сприймали би також як загрозу для Росії. Перед вторгненням єдиним способом розрядити кризу мені здавалася заява українського парламенту про відсутність претензій щодо продовження присутности російських військово-морських сил та бажання підтримувати співпрацю з Росією та добрі відносини. Неможливо уявити, щоби після експансії НАТО на територію колишнього Радянського Союзу Росія забрала свої бази на Чорному морі. Усвідомлення цієї обставини суттєво допомогло б. Тепер я не певен, але сподіваюся, що це усвідомлення за загальної підтримки було би цінним.

Наскільки теперішня ситуація в Криму подібна до ситуації в Придністров’ї у 1992 році та в Абхазії в 2008-му?

Крим не схожий на інші регіони, котрі нещодавно пішли на «відрив», як-от Придністров’я та Південна Осетія. Жодне із цих місць не має військово-морських баз, зрештою, тому їх легко проіґнорувати на міжнародному рівні. Найцікавішим є зіставлення з Косово. Подібними є масштаби. Однак Косово мало окремий статус у складі Юґославії перед розпадом країни. Крім чітко означеного правового статусу, Косово також стало об’єктом жахливої етнічної чистки. Воно стало зоною гуманітарної кризи задовго до війни в 1999 році. Крим та його мешканці не були об’єктами таких переслідувань, тому арґумент на користь його незалежности дуже слабкий.

Етнічна відмінність не була би причиною територіяльного конфлікту, якби люди відчували, що перебування у складі держави щось їм дає. Водночас поступки таким етнічним вимогам, як статус офіційної мови, прямо ведуть до вимог автономії та відділення.

Як ви вважаєте, війна між Україною та Росією можлива? Ми вже мали її в 1709 році та в 1918–1921 роках.

Майже століття відділяє нас від останньої україно-російської війни. Міжнародні відносини тепер відчутно інші, тому таку війну нині важко уявити. Але російське вторгнення у Крим також здавалося неможливим лише три дні тому. Що ми маємо сьогодні – це не війна, це окупація. Якщо Росія пошле війська до Донецька та Харкова, тоді я не бачу можливості уникнути війни.

Мій основний здогад полягає в тому, що, хоча Путін уважає, ніби Крим можна взяти військовими методами, бо Росія там уже присутня військово, він не застосовуватиме такого підходу до інших регіонів України. Натомість він сподівається – і намагатиметься їх провокувати, напевно – на популярні чи псевдопопулярні вимоги щодо російської інтервенції, після чого буде проведено плебісцити щодо виходу зі складу України. Оскільки Харків є значно важливішим за Тирасполь, я не думаю, що міжнародна спільнота дозволить цьому статися. Знову ж таки, я вважаю, що позитивні дії українських політиків можуть нагадати громадянам, чому їм варто зробити вибір на користь України.

Інтерв'ю записав Іван Верстюк, Kyiv Post.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!