Григорій Грабович
Січень 2005

Перед Европою: чи можлива реформа в науці та освіті?

Ця стаття пишеться вже дуже віддавна. Її першу іпостась, що мала назву «Наука і незалежність» і була просякнута дещо оптимістичним, коли вже не зовсім наївним духом, писано в останніх днях 1991 року. (Саме коли американське телебачення, опановане якоюсь дивною, щемливою жалобою, показувало, як назавжди знімають совєтський прапор із кремлівської вежі. Імперії теж люди: жаль було ховати молодшу посестру.) Потім, 1992 року, статтю надрукували ще двічі: навесні в журналі «Всесвіт» – і влітку такі чудеса тоді коїлися в газеті «Голос України». Ефекту з того, одначе, не було жодного. І зрозуміло: хто б це переймався реформою науки в той час, коли в незалежній Україні забуяла приватизація?

То нащо тепер іще раз силкуватися вступити в ту саму річку, чи пак наступити на ті самі граблі? Може, тому, що, як твердить Юрій Андрухович (у цьому числі «Критики»), оптимізм знову на часі?  Так. А ще тому, що такою є логіка історії. І тому, що в доброму товаристві (себто з колеґами, що виступають тут на сусідніх шпальтах) можна на якусь мить забути про закони фізики (оті граблі).

Вступне й елементарне

Якби цю статтю треба було писати як меморандум для Ющенкової команди, годилося б розпочати так:

Наука й освіта – базисні для кожного суспільства. Вони забезпечують його цінності та життєздатність, встановлюють колективну якість, конкурентоспроможність і перспективність. Це особливо стосується України, яка тільки 14 років тому здобула незалежність і вийшла із довготривалої квази-колоніяльної неповноцінности, а щойно з перемогою Помаранчевої революції встановила можливості свободи та демократичного розвитку. Без якісної науки й освіти ці здобутки не набудуть завершення. А коли зважити на масову підтримку, яку надали революції молодь і студенти, бездіяльність у цій сфері буде зрадою їхніх – і водночас загальнонаціональних інтересів.

Від здобуття формальної незалежності до сьогодні (президентство Кравчука та Кучми) питання про реформи в науці й освіті порушувано лише спорадично, і ніколи не було можливостей фундаментально осмислити їх, не те що розв’язати. Причина очевидна, і написано про неї багато: істеблішмент у цій царині цілісно та плавно перейшов від попередньої совєтської («радянської») до нової постсовєтської номенклатури (в якій совковости було ніяк не менше) і не був зацікавлений у реформах, які, за логікою історичного розвитку та критеріями якости, мусили би його якщо не «викинути на смітник історії» (застосовуючи звичну для всіх цих панів парадигму), то бодай відправити у відставку. Здебільшого (хоч і були поодинокі винятки, як-от деякі новостворені інституції тощо) він волів удаватися до «реформ» косметичних: передусім перейменувань, маскувань і мімікрії. Фундаментальних змін, зокрема запровадження сучасних інструментаріїв, у системі (стилі) праці й передусім у кадрах, не відбулося. Найперше це, мабуть, стосується гуманітаристики, хоч подекуди слушно й щодо суспільних і природничих наук.

Питання потребує фундаментального вивчення – якого не було і не могло бути (про це далі). І хоча не можна заперечити того, що за роки незалежності постали різні напівнезалежні, а то й таки переважно незалежні (здебільшого малі) інститути, котрі якраз і запроваджують нові інструментарій і стиль праці, і сформовані вони з нових, переважно молодих кадрів, радість від цього факту притлумлено тим, що це таки виїмки, які увиразнюють загальну невтішну закономірність. На тлі української науки, її загальних потреб, два чи три такі інститути в Києві, два у Львові, один у Харкові тощо – не роблять іще погоди. Такого становища не міняє й нагадування про те, що, мовляв, справжні наукові переломи завжди роблять одиниці. Це так, але для самої можливосте наукового існування та діяльносте (повноцінного існування та діяльносте, тобто не однією ногою тут, а другою – в Пало Альто, Будапешті чи Кембриджі) такі одиниці потребують контексту і критичної маси.

Одне слово, в загальній системі цінностей кравчуківського і тим більше...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!