Тамара Злобіна
Вересень 2005

Передмістя ідентичности

Працюючи якось над дослідженням сучасних усних текстів Львівського заводу телеграфної апаратури, я відкрила дещо незвичний образ Львова: Львова радянського, міста індустріяльної величі та героїки праці (в минулому), а нині – пострадянської ностальгії та розчарованости. Цей образ так контрастував зі звичним «містом музеїв, кав’ярень і старовинних вуличок», що спонукав замислитися, чим, власне, є Львів, які засоби творять його образ, і в чому полягає славнозвісна львівська специфіка. Саме так я прийшла до своєрідних пошуків львівської ідентичности, котра насправді не є такою однозначною, як може видатися на перший погляд.

Було б ілюзією вважати, що місто існує саме по собі, поза дискурсом про нього. У громадських дискусіях, туристичних путівниках, газетних статтях – одним словом, у всьому, що говориться і пишеться про Місто, викристалізовується його образ, чи радше Міт міста. Виокремивши елементи, які є чільними в міті, можна визначити складники самоідентифікації міста, основні культурні домінанти, проаналізувати функціонування влади й ідеології. Водночас факти, місця, події, історичні нюанси, залишені поза увагою, вилучені з цього образу, свідчать про проблеми міста, його «комплекси». Цінним є також аналіз засобів, які формують міт міста, пошук інших мітів міста (і виділення серед них чільного), а також того, що лежить поза всіма мітами.

Центральний образ репродукується та імплантується в свідомість і мешканців, і гостей міста напрочуд по-різному. Мешканці можуть мати дуже лімітовані уявлення про своє місто, що залежить від їхніх щоденних маршрутів. Аби скласти думку про місто як цілісність, люди зазвичай послуговуються допоміжними засобами (путівниками, телепрограмами, інформативними веб-сторінками, газетними статтями, книжками про місто тощо). Ці медії і є простором розгортання та насаджування міту.

Оскільки розмову про будь-яке Місто варто розпочинати з того, яким воно є сьогодні, лишень інкорпоруючи історичну спадщину в його сучасність, тверезо й критично оцінюючи ту роль, яку вона відіграє в житті міста, об’єктом моєї найпильнішої уваги була львівська популярна культура, зазвичай непроговорена в публічному дискурсі, на відміну від елітарної. Тож, використовуючи методи візуальної (безпосередні візуальні тексти) і віртуальної (інтернет-сторінки) етнографії, а також дискурс-аналіз друкованих видань, я спробувала дослідити сучасні міти Львова та виділити моменти, які залишаються поза ними, знайти альтернативу офіційній візії й поглянути на львівську ідентичність під нетрадиційним кутом зору.

Якщо проглянемо путівники, видані за останніх десять років, побачимо, що вони наповнені розповідями про минуле: законсервоване, гарно запаковане й подане, але таки минуле. У цьому не було б нічого страшного, адже путівник найперше розраховано на туристів, і їм навряд чи цікаво оглядати зупинені львівські заводи, однак цей образ Львова (його минуле), претендує на презентацію Львова сучасного. Отож відбувається небезпечна, як на мене, підміна: історичне ядро міста, занесене в спадщину ЮНЕСКО, дещо доповнене новими кав’ярнями та ґалереями, претендує на те, щоби презентувати весь сучасний Львів і його живу культуру. Таку ситуацію спостерігаємо й на інтернет-сайтах, присвячених Львову. Наприклад, проглянувши добірку ілюстрацій з порталу http://www.lvivbest.com/My_eGallery-main.html, можна зробити висновок, що панівний образ Львова – це старовинне місто з давніми урбаністичними традиціями (зокрема багатонаціональністю і багатокультурністю) та неповторним романтичним Мітом. Поняття міту міста у Львові існує не на марґінесі свідомости, а проговорюється, рекламується, становить основу його ідентифікації. У вступній статті до 29 номера часопису «Ї», присвяченого Львову, Тарас Возняк стверджує:

Місто є не тільки красивою чи потворною грудою каміння, спільнотою громадян чи «насєлєнієм», але й тією невидимою, віртуальною відбудовою та надбудовою, Мітом...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!