Юрій Радченко
Червень 2016

Переспів без грифу «Секретно»

Володимир В’ятрович, Історія з грифом «Секретно». Українське ХХ століття. Науково-популярне видання, Львів: Часопис, 2013.

Я хотів написати про цю книжку1 ще 2013 року, але через революційні події в Україні, а також через різні проєкти був змушений відкласти написання відгуку. Під час кожного повернення в Україну з-за кордону я завжди йду до книгарень, щоб побачити нові видання. Коли наприкінці вересня цього року я прилетів із Парижа та відвідав головні книгарні Києва й Харкова і побачив, якими тиражами продається ця книжка (до того ж це вже четверте її видання), то вирішив, що відповідь її авторові таки слід написати. Тим більше, що неозброєним оком видно, що чимало ідей, викладених саме в цій книжці, стали основою для дуже невдалої виставки про Другу світову війну, яку зорганізував Український Інститут Національної Пам’яті (УІНП) і про яку писав мій колеґа та друг Василь Расевич. Ітиметься про збірку есеїв, яку підготував кандидат історичних наук, за часів президентства Віктора Ющенка директор архіву СБУ, громадський діяч, а нині директор УІНП Володимир В’ятрович. Більшість текстів, опублікованих у цьому виданні, вперше побачили світ на сайті ТСН за часів президентства Віктора Януковича, коли В’ятровича було позбавлено всіх державних посад, а в Україні уряд спробував нав’язати на противагу «націоналістичній» моделі історичної пам’яті про Другу світову війну (періоду президентства Ющенка) своєрідну «неорадянську» концепцію бачення подій 1939–1945 років, дуже подібну до тієї, що функціонувала в пізньобрежнєвський період. Частину есеїв В’ятровича тричі було видано у Львові 2013 року (Володимир В’ятрович, «Історія з грифом “Секретно”. Архіви КГБ розповідають»; Його ж, «Історія з грифом “Секретно”»; Його ж, «Історія з грифом “Секретно”. Українське ХХ століття»), тобто тоді, коли В’ятрович знову став громадським активістом, і один раз 2015 року, в період, коли він уже очолював УІНП і почав на державному рівні впливати на політику пам’яті в Україні, маючи певні державні важелі (часто дуже обмежені).

Окремо треба сказати про стиль текстів. Ці публікації скидаються радше на журналістські статті, а не на видання істориків-«популяризаторів». За цей час з’явилися рецензії на тексти, що їх В’ятрович та його прихильники вважають науковими, зокрема в часописі «Україна модерна». Також було здійснено аналіз діяльности В’ятровича на різних посадах у державних інституціях. Але поки що немає рецензій на книжки цього автора, які він видавав для «широкого загалу». У цій статті хочу проаналізувати те, як у текстах В’ятровича показано українсько-єврейські відносини у ХХ столітті.

До третього (2013) і четвертого (2015) видання «Історії з грифом “Секретно”…» В’ятрович написав досить розлогий вступ. Цікаво, що цей текст у всіх трьох виданнях мало відрізняється за змістом. У виданні 2015 року було додано інформацію про революційні події в Україні наприкінці 2013-го — на початку 2014 року та бойові дії на Донбасі у 2014–2015 роках. Як і 2013-го, через два роки В’ятрович стоїть на позиції того, що зовнішні і внутрішні сили в Україні «нав’язують» Україні свою версію...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!