Микола Рябчук
Липень 2001

Перевинахід нації

Бенедикт Андерсон. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. Переклад з англійської Віктора Морозова. – Київ: Критика, 2001.

До певної міри, Бенедикт Андерсон став жертвою власної дотепності. Як це часто буває з афористичними ви­словами, впроваджена ним двадцять років тому в науковий обіг формула «уявлені спільноти» зажила своїм власним, незалежним від автора, ін­телектуальним життям — подібно до «кінця історії», «зіткнення цивіліза­цій» та інших інтелектуальних «хітів» нашої невгамовної фейлетонної доби.

Те, що цей десятки разів пере­виданий, перекладений і тисячора­зово цитований у безлічі наукових і не зовсім наукових праць «хіт» з’я­вився нарешті й українською мовою, не може не тішити, попри деякі (зрештою, не фатальні) перекладацькі огріхи. Український читач може на­решті на власні очі побачити, що во­но за інтелектуальний бестселер кружляє по всіх континентах під та­кою зухвалою, провокативною назвою, а заразом і приміряти деякі його тези та спостереження до свого власного «націєтворчого», «розбудоводержавчого» досвіду.

1.

Про злощасний (чи, коли хочете, щасливо знайдений) термін «уяв­лені спільноти», запровадження яко­го найзавзятіші опоненти Андерсона вважають його головним, коли не єдиним внеском у теоретичну літературу про нації та націоналізм, Олександр Мотиль каже так: «Теоретична обме­женість цього поняття ... є очевид­ною. Вважати, ніби зусиль уяви до­сить для перетворення спільноти на націю, є в найліпшому разі вели­чезною переоцінкою можливостей уяви творити реальні речі» («Кри­тика», 2000, ч. 10).

Не заглиблюючись тут у потен­ційно безмежну дискусію на тему «теоретичної обмеженості» будь-яких абстрактних понять, звернімо увагу натомість на принциповий — і надзвичайно поширений — закид Андерсонові щодо його такого собі вибагливого культурно-антрополо­гічного соліпсизму, чи принаймні волюнтаризму, що небезпечно зі зга­даним соліпсизмом межує. «Це вза­галі виглядає помилкою, — веде далі Мотиль, — думати, ніби нації, на від­міну від інших спільнот, як-от класи й електорати, якось по-особливому залежні від зусиль уяви. Нації, як і всі інші соціально сконструйовані категорії – поняття абстрактні, й у цьому сенсі їх можна й справді лише уявити, а не побачити чи помацати, проте вважати цю тривіальність якимсь відкриттям навряд чи доречно».

Головне відкриття («внесок») Андерсона вдалося таким чином за­крити з легкістю надзвичайною: британський дослідник, виявляється, просто не зрозумів специфіки тво­рення абстрактних понять, абсолютизував один із аспектів такого уявляння-абстраґування й наївно ви­рішив, ніби відкрив щось нове — ме­ханізм виникнення новочасних на­цій і націоналізмів. Олександр Мо­тиль не залишив від цієї наївності каменя на камені: «Андерсонова пра­ця “Уявлені спільноти” не давала концептуально зв’язного й послідов­ного пояснення цілій низці фено­менів, не пропонувала жодної ціліс­ної теорії. І хоч у книжці вбачають теоретичний прорив, насправді вона лише стверджує, що нації утвори­лись у XVIIІ-ХІХ сторіччі під тис­ком різних сил, — друкарського капі­талізму, занепаду латини, форму­вання нової концепції часу тощо, — які в той час діяли разом. Кон’юнк­турна аргументація такого типу мо­же бути переконливою в історично­му плані, але її не можна вважати теорією, оскільки вона не пояснює в універсальних, не прив’язаних ви­нятково до певного історичного пе­ріоду термінах, що ж усе-таки спричинило спільну дію всіх тих чинни­ків саме в той час».

Останній Мотилів докір потре­бував би, гадаю, відповіді на глобаль­не питання про причини фундаментальних змін в історії людства, які ми називаємо «модерністю», з’ясуван­ня, чому ці зміни відбулися саме в Європі, а не в Азії чи Африці, чому ренесансний гуманізм розквітнув саме у містах північної Італії, а не, скажімо, південної Франції, і саме в XV, а не в V чи XXV столітті, й т.д., й т.ін. Як на мене, бажання все по­яснити «в універсальних, не прив’я­заних до...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!