Вікторія Бриндза
Вересень 2012

Perpetuum corruptio

Порушення правил як шлях до проґресу

Наостанок хочеться поміркувати над тим, чи можливий людський світ без корупції. Спосіб мислення людини змушує її до оптимізації, до отримання більшого результату меншим коштом (зокрема про це писали Джордж Акерлоф, Дан Аріелі, Ернст Фер та Метью Ребін), а суспільна меншість завжди знаходила можливість порушувати усталені правила, прагнучи  розвитку. Ґалілей, Ейфель, ван Ґоґ сьогодні оцінюються як великі сміливці та генії, тоді як сучасники вважали їх утіленням зла.

Можливо, історія і не дасть відповіді на всі поставлені тут запитання, але вона принаймні свідчить, що інтенсивність бажання порушувати правила змінюється від культури до культури, інколи навіть у межах однієї країни (наприклад, Південь та Північ Італії).

Можна припустити, що різниця тут не лише в цінностях, а й у просвітницькому складнику поняття культура. І хоча самі історики сперечаються, наскільки це збіг, а наскільки закономірність (ідеться, зокрема, про велику історичну дискусію щодо зламу XV–XVI століть та розвитку Европи Great debate[5]), є надія на те, що відповідно сплановане дослідження-експеримент дозволить на основі результатів спеціяльних порівнянь (різних культур та епох від крайнього relations first до фашизму) розробити щось на зразок антикорупційної вакцини.

Автори крос-культурних досліджень[6] здійснили чимало спроб створити універсальні для різних культур шкали, не гублячи змісту під час перекладу (в широкому розумінні цього слова). Однак, навіть попри наявні результати, нині немає однозначного розуміння: чи цінності визначають буття, а чи навпаки. Та й схема формування цінностей не є лінійною, причиною неочікуваних цивілізаційних зрушень можуть стати, здавалося б, непомітні дрібниці (теорія хаосу, зокрема ефект метелика) – скажімо, західний молодіжний серіял може привчити пострадянську молодь щодня приймати душ.

Стрибки у розвитку, хай і за допомогою корупції (в широкому розумінні), можуть бути закономірними для міцної та прогнозованої системи з чіткими правилами. За тим самим принципом рослина проростає крізь асфальт. Набагато важче відштовхнутися в тягучому, липкому павутинні зневіри та тотального релятивізму. За відсутности інформації та ініціятив іззовні, корупція «нормалізується» у щоденній практиці, розмиває межі між добрим та поганим, присипляє відчуття необхідности та сенсу змін чинного ладу – аж до стану, коли корупцію беруться виправдовувати не лише з погляду «як є», а вже і з погляду «як мало би бути».

Проте й для тих, хто потрапив у павутиння чи розлив нафти, є своя схема виживання. Вона – повільна, ґрунтовна, стосується кожної частинки цілого, не така красива, як у боротьбі із залізним драконом, нудна та довго непомітна назовні, однак необхідна та невідворотна.



[1] Йдеться про п’ять хвиль досліджень World Values Survey (1981–2008). Країни з найвищим показником корупції відповідно до Corruption Perception Index 2011 (Transparency International).

[2] Приклади запитань наведено без надання варіянтів відповідей та уточнень запитань.

[3] Dan Ariely, Predictably Irrational: The Hidden Forces That Shape Our Decisions, New York, 2008.

[4] Корупція в діяльності Державної автомобільної інспекції: результати соціологічного моніторингу, Харків, 2007.

[5] Зокрема: Jack Goody, Capitalism and modernity versus David S. Landes. The wealth and poverty of nations.

[6] Hofstede, Inglehart, Welzel, Schwarz та інші

 

 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!