Олег Коцарев
Серпень 2012

Пізнавальна анатомія сталінізму крізь «буржуйський лорнет»

Олександр Вайсберг, Холодна гора, Харків: Права людини, 2010.

Іцек Ерліхсон, Смакування раю, Київ: Темпора, 2011.

Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський, Інший світ. Совєтські записки, Чернівці: «Книги XXI», 2010.

Ви вважаєте сталінські репресії питанням неістотним і вже неактуальним? То зайдіть до типових книгарень українських міст і поцікавтеся наявними там книжками з історії: істотну частину їх (а подекуди й більшість) присвячено виправданню цих репресій або запереченню їх існування, а часом і відвертій апології сталінізму загалом і вождів, на кшталт Сталіна й Берії, зокрема. Отже, принаймні пропозиція вказує на те, що питання більш ніж актуальне. На щастя, книжки у цій ніші з’являються не лише сталіністські, і вони уможливлюють для нас новий погляд на історичні факти, часом навіть загальновідомі. Ось, наприклад, така тема, як іноземці, що стали жертвами совєтської «законности».

Дівчата не любили іноземців

Коли заходить мова про ізольованість і закритість Совєтського Союзу, здається, всі погоджуються з тим, що їхньою «бабусею» була Перша світова війна, котра змусила всі европейські держави зміцнити замки на власних кордонах (це не значить, що раніше кордони були геть прозорі – досить згадати вельми зворушливий опис страждань Алєксандра Пушкіна через неможливість залишити батьківщину, що його подибуємо в російського публіциста Ільї Носирєва, а втім, для більшости забезпечених людей навіть у деспотичній імперії можливість леґально виїхати була). Коли ж уляглася курява, новітній диктатурі не залишалося нічого кращого, ніж поступово розвинути і прискорити цю тенденцію. У мить початку найактивнішої фази сталінських репресій і виїхати з СССР, і в’їхати було вже не так просто. Бо навколо, наче змії на Воздвиження, кублилися вороги молодої революційної держави.

Я часто замислююся про те, коли і як народи найбільшої країни світу звикли до ізольованости. Що найефективніше примирило їх із «периметром»? Попередні століття слабких комунікацій чи вже совєтські порядки? Іноземець був інопланетянином завжди чи став ним за тоталітарного режиму? На першу версію натякає етимологія етноніма «німці» та консерватизм селян, що становили тоді більшість населення. На другу – інший рівень володіння іноземними мовами в освічених верствах, активна транснаціональна циркуляція мистецтва, літератури, періодики (зокрема й нелеґальних зразків). Мій прадід, інженер-хімік, від 1900-х до 1930-х років не лише встиг пожити у найрізноманітніших частинах України, а й об’їздив у справах Росію, Польщу, Австрію, Німеччину, Францію, Іспанію, Англію, США... Це тільки те, що я знаю. І в колах інтеліґенції такі мандрівки нікого не вражали. Втім, від кінця двадцятих після повернення з кожного нового закордонного вояжу товариш професор уже мусив ходити «на чай» до ҐПУ. Бабуся казала, що він заходив до кабінету слідчого, той ставив йому на ногу тендітну ніжку стільця, сідав на цього стільця і починав розмову про широкі світи, в яких Олексій Іванович щойно побував. Додому професор приходив п’яний.

До складнощів і небезпек виїзду додавалася «шпигунська» пропаґанда та санкції до тих, хто просто контактував з іноземцями. Ен Еплбом у блискучій праці «Історія ҐУЛАҐу» (вартої чи не окремого університетського курсу) наводить інструкції за 1940 рік у «визволеній» Литві: серед інших, депортації підлягали особи, які «ведуть листування з іноземцями чи мають зв’язки з представниками іноземних держав». Звичайно, зі «стандартними» підданими панькалися ще менше, і мати бодай якісь стосунки з іноземцями було чистим безумством (не без винятків – наприклад, масове, подекуди вельми інтимне, спілкування мурманців із моряками союзних західних держав під час Другої світової). Навіть у відносно ліберальних шістдесятих мій дід боявся відповісти на листа з-за кордону від сестри. Страх контакту в’ївся глибоко, у багатьох він був такий...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!