Вячеслав Ліхачов
Переклад: 
Сергій Гірік
Серпень 2016

По обидва боки фронту

Інтервенція: початок1

Кривавий конфлікт, що зі змінною інтенсивністю ось уже третій рік триває на частині території Донецької й Луганської областей (я схильний розцінювати його як збройну аґресію Росії), став наймасштабнішою військово-політичною, соціяльною і гуманітарною кризою в Европі. Це справедливо принаймні для періоду після розпаду Юґославії, а за окремими параметрами — навіть від часу завершення Другої світової війни. Російсько-українське протистояння ставить низку важко розв’язуваних питань як перед політиками, дипломатами й міжнародною спільнотою загалом, так і перед дослідниками соціяльних процесів.

Серед численних пов’язаних із конфліктом тем, що як такі вже заслуговують на окреме обговорення, однією з найцікавіших для суспільства є проблема участи праворадикалів (у медіях і побутовій мові їх часто називають «фашистами») у бойових діях із обох боків фронту. Бойовики відверто використовують неонацистську символіку, що, потрапляючи на фото, шокує публіку. Складається враження, що схильні до насильства через свій світогляд бойовики насолоджуються атмосферою свавілля й безкарности, що панує в зоні конфлікту. Серйозні побоювання спостерігачів пов’язано також із тим, що носії людиноненависницьких ідеологій отримують доступ до чималих ресурсів, передусім до зброї. У кримінальній хроніці реґулярно з’являються повідомлення про те, що в руках праворадикалів вона стріляє не лише безпосередньо в зоні конфлікту. Урешті, завдяки активній участі в конфлікті ультранаціоналісти завойовують символічний капітал, що в майбутньому може леґітимізувати їхню помітнішу, ніж раніше, присутність у суспільному та політичному житті як Росії, так і України. Втім, із огляду на відсутність у Росії вільного та конкурентного політичного процесу, це стосується передусім України. Водночас очевидно, що й у Росії і проурядові, і «опозиційні» політичні партії заробляють бали на «українській темі» та «допомозі Донбасу».

Карликові екстремістські організації та їхні активісти, про яких до початку конфлікту широкі кола населення не мали ані найменшого уявлення, згадуються в позитивному контексті у медіях, що симпатизують тій або тій стороні конфлікту. Цей процес супроводжує популяризація відповідних структур у соціяльних мережах, що відіграють дедалі важливішу роль у суспільно-політичних інформаційних стратегіях. Поступово вони стають упізнаваними, отримують доступ до раніше недосяжних для них медійних майданчиків, завойовують певний ступінь підтримки суспільства. Цю підтримку зумовлено передусім тим, що у згаданих організаціях бачать саме групи, які беруть участь у бойових діях, а не носіїв праворадикальних ідеологій, однак їхні спікери далі сповідують свої дотеперішні погляди і, доволі часто, пропаґують їх, причому вже зі значно вигідніших позицій. Безумовно, героїзація конкретних носіїв ідеології допомагає леґітимізувати її в публічному дискурсі загалом. Неонацистська символіка й атрибутика стають звичними і прийнятними для суспільства — їх починають ототожнювати з «героїчними захисниками», а не з вуличними хуліганами, що влаштовують напади на приїжджих. Правоконсервативний охоронний дискурс, природний у ситуації такого конфлікту, творить сприятливий для поширення ультранаціоналістичної ідеології інтелектуальний та ідейний клімат.

Поки що важко оцінити масштабність і реальну загрозу цих процесів для суспільства й державности загалом. Очевидно, однак, що вони вже впливають на соціополітичну реальність і в Росії, і в Україні, а отже, заслуговують...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!