Тоні Джадт
Жовтень 2010

Пограничний народ

Переклав з англійської Павло Грицак за публікацією: Tony Judt. «Edge People». The New York Review of Books. March 25, 2010. 

«Ідентичність» – небезпечне слово. Воно не має нині пристойного вживання. У Британії мандаринам із нових лейбористів не досить спостережних відеокамер, яких установлено більше, ніж у будь-якій іншій демократичній країні – вони спробували (поки що безуспішно) використати «війну проти тероризму» як нагоду запровадити обов’язкові посвідчення особи. У Франції та Нідерландах штучно підживлюваними «національними дебатами» про ідентичність непереконливо прикривають політичне використання антиімміґраційних настроїв, а також відверту спробу перемкнути економічне невдоволення на меншини. В Італії політику ідентичности у грудні 2009 року зведено до обшуків помешкань задля полювання на небажані темні обличчя у Брешії, де місцева влада безсоромно пообіцяла «біле Різдво».

В академічному житті «ідентичність» також є словом непевним. Студенти нині можуть вибирати з-поміж широкого кола програм, присвячених ідентичності: «ґендерні студії», «жіночі студії», «азійсько-тихоокеансько-американські студії» та десятки інших. Усі ці параакадемічні програми хибують не в тому, що зосереджуються на певній етнічній чи географічній меншині, а в тому, що заохочують членів цієї меншини вивчати самих себе – а отже, водночас заперечують мету ліберальної освіти та посилюють ментальність секти й ґета, тоді як мали б її розхитувати. У величезній кількості випадків такі програми започатковані задля того, щоби створювати робочі місця для своїх прибічників, водночас активно придушуючи будь-яке зовнішнє зацікавлення. Темношкірі досліджують темношкірих, ґеї досліджують ґеїв тощо.

Як часто буває, академічний смак іде слідом за модою. Ці програми є побічними продуктами комунітарного соліпсизму: всі ми нині мішані – ірландо-американці, корінні американці, афроамериканці тощо. Більшість людей нині вже не володіє мовою своїх предків і мало знає про їхню країну, надто коли родина походить з Европи. Але слідом за поколінням хвалькуватої жертовности вони носять цей дрібок знання як гоноровий знак тожсамости: ти бережеш те, за що страждали батьки і діди. Виділяються у цьому змаганні євреї. Багато американських євреїв прикро не обізнані зі своєю релігією, культурою, традиційними мовами чи історією. Зате вони знають про Авшвіц, і цього достатньо.

Ця тепла купіль ідентичности завжди була мені чужою. Я виріс в Англії, тому думаю і пишу англійською. Лондон, де я народився, близький мені попри всі зміни, що сталися протягом десятиліть. Я добре знаю країну, я навіть поділяю деякі її упередження та вподобання. Але коли я думаю чи говорю про англійців, я інстинктивно переходжу на третю особу: я не ідентифікую себе з ними.

Частково це можна пояснити тим, що я єврей: у час мого зростання євреї були єдиною відчутною меншиною в християнській Британії і об’єктом легкого, але очевидного культурного упередження. З другого боку, мої батьки трималися цілком окремо від організованої єврейської спільноти. Ми не святкували єврейських свят (удома в нас завжди була різдвяна ялинка та великодні яйця), не дотримувалися напучувань равинів, і відчували причетність до юдаїзму хіба через щотижневі п’ятничні вечері з бабусею і дідусем. Завдяки англійській шкільній освіті я краще знаю англіканську літургію, аніж численні обряди та практики юдаїзму. Отож, якщо я виріс євреєм, то євреєм виразно неєврейським.

Чи був отой побіжний стосунок до англійськости зумовлений місцем народження мого батька (Антверпеном)? Можливо, але ж і батько не мав «ідентичности» у традиційному розумінні: він не був громадянином Бельгії, а був дитиною бездержавних міґрантів, що прибули до Антверпена з царської імперії. Нині ми сказали б, що його батьки народилися у місці, яке згодом стало Польщею та Литвою. Проте жодна з цих...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!