Олександр Старіш
Вересень 2012

Політична наука в Україні: 20 років незалежности

Покоління тому - 1992 року, коли світова політична наука відзначала п'ятдесятиріччя від дня своєї формалізації, в Україні було захищено першу дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук. 2012 рік є певною мірою знаковим іще й тому, що, можливо, дав Україні тисячного фахівця з дипломом або кандидата, або доктора політичних наук.

Безсумнівно, наука і наукові кадри покликані відігравати провідну роль у розвитку суспільства, проте в цій площині є питання, практично не обговорюване ні на наукових форумах, ані в системі засобів масової комунікації, ані у владних органах, покликаних керувати розвитком науки й освіти. Ось що пише про нього Ярослав Ганіткевич у статті «Які наукові ступені потрібні українським вченим?»:

«Це питання збереження в Україні двох вчених ступенів - кандидата і доктора наук, які відрізняють нашу державу від Европи і світу. Не прийнято говорити вголос, що ступінь кандидата наук - це релікт тоталітарного режиму, якого вже позбулися країни Прибалтики і якого немає в цивілізованих країнах світу <...>. Особливо дивне замовчування цього питання в час активного входження України до Болонського процесу, який передбачає два рівні навчання: університетські ступені - бакалавр, маґістр та єдиний докторський науковий ступінь».

Уперше ступінь доктора наук (від латинського doceo - «навчаю») було присуджено 1130 року в Болонському університеті. Перші правила присудження вченого ступеня склав папа Гонорій III 1219 року, тоді ж у Сорбоні вперше запроваджено найнижчий університетський ступінь бакалавра, а найвищим став ступінь маґістра.

1240 року маґістри дістали право обирати ректора. При цьому медичні, правничі й теологічні факультети класичних університетів могли надавати своїм випускникам ступінь доктора, а близькі до сучасних правила присудження наукових ступенів було встановлено в середині XVIII століття. У XIX столітті університети запровадили звання почесного доктора, тож нині відрізняють один науковий ступінь - доктор наук: за всіх відмінностей у різних країнах, він залишається єдиним і незмінним у цілому академічному світі. «Так було і є в Европі, - нагадує Ганіткевич, - так було на наших землях до повалення більшовиками Української Народної Республіки - до приєднання Західно-українських земель і Буковини до СССР, коли дипломи доктора наук видавали у Харківському, Київському та Одеському до 1918 року, до 1939 - у Львівському, до 1941 року - у Чернівецькому університетах».

Більшовики, перебравши владу, скасували всі наукові ступені, і до 1934 року їх у СССР не було. Та й поставлені на академічні посади комісари мали слабкий вишкіл і написати докторську дисертацію були би неспроможні. Як свідчить, наприклад, один із керівників Інституту червоної професури Зармайр Ашрафян (страчений 1936 року за «троцькізм»),

«з наборів до ІЧП у 956 слухачів, що відбулися упродовж 1929-1934 років, навчання завершили лише 195 осіб, тобто 20,4%. При цьому з тих, хто все ж таки закінчили Інститут червоної професури, жоден не написав будь-якої наукової праці, отже, аж ніяк не надавався на обіймання навіть доцентської, не кажучи вже про професорську, посади».

 

Усвідомивши стан справ, комуністична партія від 1934 року почала відновлювати в УССР діяльність класичних університетів, які поступово перебирали на себе функції вишколу спеціялістів-суспільствознавців і в перебігу навчання, і через аспірантуру. Було повернено і наукові ступені. А щоби полегшити малограмотним претендентам здобуття того ступеня і дати їм формальні підстави обіймати «керівні та напрямні» посади доцента й/або професора, того ж 1934 року партійне керівництво країни ухвалило:

1. Запровадити спрощену дисертацію і ступінь кандидата наук [1].

2. Право видавати дипломи про присудження наукового ступеня (яке в цілому світі належить ректорам університетів) передати спеціяльно створюваним адміністративним органам - Кваліфікаційним...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!