Олександр Виноградов
Червень 2018

Політична погода в Києві: –2 / +3

До виборів президента України залишився майже рік, а країна через це перебуває в передгрозовому стані від вересня 2015 року.

31 серпня вибух ґранати біля Верховної Ради, від якого загинуло троє бійців Національної ґвардії і понад 140 отримало поранення, став заміною вистрілу стартового пістолета. Масову акцію протесту, яку проводили під стінами парламенту націоналістичні партії та рухи, викликало майбутнє голосування за внесення змін до Конституції в частині децентралізації влади.

Наступного дня, 1 вересня, голова Радикальної партії Олег Ляшко оголосив про вихід фракції з коаліції «Европейська Україна», сформованої за результатами парламентських виборів 2014 року. Хоча за його словами не було конкретних дій і офіційного припинення відносин із парламентською більшістю, партія відкликала з уряду віце-прем’єра Валерія Вощевського і де-факто перейшла в опозицію.

18 лютого 2016 року офіційно було оголошено про вихід фракції «Батьківщина» з коаліції. Наступного дня голова Верховної Ради повідомив про те, що «Самопоміч» залишає правлячу більшість. Нарешті, 29 березня Радикальна партія документально завершує своє перебування в складі правлячої більшости.

У повітрі запахло достроковими парламентськими виборами, і колишні члени коаліції поспішали відмежуватися від влади і позмагатися з «Опозиційним блоком» за право називатися справжньою опозицією.

Але, як виявилося, це був фальстарт. А у випадку з Радикальною партією фальстарт було зафіксовано двічі.

Другому не бути

Нагадаємо, Верховна Рада VII скликання навесні 2014 року повернула в дію конституційні норми парламентсько-президентської республіки, які сама ж скасувала після рішення Конституційного суду про порушення процедури, що відбулися під час розгляду й ухвалення політичної реформи. І хоча президент України залишається головою держави, проте набагато більше повноважень, аніж за президентської форми правління, має у розпорядженні прем’єр-міністр.

Проте за інерцією десятки мільйонів осіб уважають відповідальним за все, що відбувається в країні, одного-єдиного політика, якого вибрали на умовах загального таємного голосування. І не можна сказати, щоб той один-єдиний заперечував проти того, щоб широкі народні маси так сприймали дійсність.

У цьому винні радянські інстинкти, яких Україна ніяк не позбудеться вже чверть століття. Здавалося б, у коді нації закладено більш древній інстинкт – самозбереження. Але коли смертельна загроза, здатна або поневолити, або до кінця знищити український народ, відступає і суспільство знаходить час та сили для мирного розвитку, масово починає проявлятися інстинкт самознищення.

Можна зрозуміти політиків як остаточних бенефіціярів, сенс життя яких полягає в боротьбі за владу. Це їхній основний інстинкт. Але не піддається розумінню логіка великого капіталу, готового зазнавати фінансових втрат в умовах складної економічної ситуації, в якій перебуває Україна, заради зміни першої особи держави. Слід додати, гіпотетичної зміни.

Іще важче зрозуміти пересічних громадян, готових до нескінченних потрясінь, але не здатних помічати прямого зв’язку тектонічних розламів із падінням життєвого рівня.

Унікальний випадок: олігархія і охлократія зійшлися в одній меті – не допустити другого терміну на посаді президента України Петра Порошенка. І дострокові президентські вибори, яких домагалися (і далі наполягають на своєму) багаті і бідні, – один зі способів досягнути мети.

Для вираження своїх поглядів натовп використовує соціяльні мережі – так само, як у добу друкованої преси громадяни, незадоволені власним становищем і довкіллям, писали листи до редакції, сьогодні користувачі інтернету висікають із клавіятури гнівні викриття на адресу вищої влади за дах і розбитий асфальт у дворі.

А українські медії, які переважно живуть не за кошт реклами чи передплати, а перебувають на утриманні власників, стали поголовно виробляти контент, гідний відділу читацьких...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!