Ганна Веселовська
Грудень 2017

Порт сучасного мистецтва

«Чи не піти би нам сьогодні на “Гамлета”?»

Із розмови покоївок у готелі «Надія», 17.06.2017

Здатність проживати ситуації майбутнього можна вважати за апорію сучасного мистецтва. Скероване не на пізнання прийдешнього, а на провокацію нових відчуттів від реальности, яка ще не настала і, можливо, ніколи не настане, воно перевіряє нас на здатність бути тут і тепер. Одним із місць, здатних концентрувати зорієнтований на завтра і післязавтра культурно-мистецький ресурс, став фестиваль «Porto Franko» в Івано-Франківську. Його назва захоплює уяву завдяки співзвучності сучасного імені українсько-габсбурзького міста без моря — Станіславова — з італійським позначенням безмитної морської торгівлі.

Цей рекламний хід є безсумнівною прикметою сучасного мистецтва, що прагне публічного визнання, а не академічних студій. Адже повномасштабна реалізація в публічному просторі — це надзавдання багатьох митців, для яких акт творчости і акт саморепрезентації є тотожними. Програмування велелюдної міської атракції відбувалося через створення єдиного культурно-мистецького урбаністичного простору. Локації, серед яких центральна вулиця міста, так звана «стометрівка», палац Потоцьких, будівля драматичного театру і вокзалу тощо, разом утворювали сеґментований на ділянки кластер сучасного мистецтва, де співіснують театр, музика, візуальні інсталяції, кіно та література.

Блукаючи вулицями Франківська, глядач, якщо його щось зацікавило, міг зупинитися, подивитися або послухати, взяти у чомусь участь — і рушити собі далі, без жодного примусу, лише з власної потреби. Люди, місцеві і приїжджі, розчинялися в атмосфері безупинного творчого нуртування, створюючи тим самим конкуренцію торгівельному повсякденню на сусідній із палацом Потоцьких ринковій площі. Такий фестивальний алгоритм — винахід не український, але під час «Porto Franko» 14–18 червня 2017 року його чи не вперше було успішно використано задля перетворення території провінційного українського міста на творчий простір.

Поза тим, концептуальний синкретизм сучасного мистецтва не скасовує окремих фестивальних напрямків навіть тоді, коли деякі твори й акції доволі складно зарахувати до певного виду мистецтва. Більшість подій мала перформативний характер, і принцип визначення належности до того чи того мистецького сеґмента крився у первісному фахові перформера: літератора, музиканта, актора чи хореографа. Цього фундаментального перформативного принципу, спрямованого на відчуття майбутнього, дотримувались укладачі всіх програм, зокрема й кінопоказів. Створення ілюзії безупинного руху не є складним завданням для кіномистецтва, що від самого зародження фіксувало всілякі переміщення. Проте під час «Porto Franko» поняття руху уточнювалося і переводилося зі сфери кінетики у сферу творчої енергії. Більшість кінопрезентацій стали хронікою видобування шумів та звуків, так би мовити, фіксацією митей творчости. Кадр у такому кіні не мусить мати якостей сталости чи довершености. Навмисне розмивання зображення, його раптові поява і зникання — техніка, що вказує на процесуальність як якість. Серед цієї однотипної процесуальности був і культовий український фільм Дзиґи Вертова «Одинадцятий», назва якого поєднує порядковий номер від року жовтневого перевороту і дату початку спорудження Дніпрогесу. Показовий прийом редукції часу, притаманний аванґардній естетиці опального співця радянської влади, виявився цілком актуальним. І все-таки дев’яностолітню дистанцію від часу виходу на екран стрічки Дзиґи Вертова пройдено не без користи: сучасні митці екстраполюють цю редукцію часу через зображення і звук уже на індивідуальне, особистісне сприйняття світу, відкидаючи уніфіковане, соціяльно-класове, фундаментальне для класичного аванґарду.

Людину в міжчассі, між потворним та несамостійним «учора» і невизначеним та небезпечним «завтра», оскільки «сьогодні» банальне й нецікаве, можна сприйняти як фестивальний лейтмотив. Є в цьому і...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!