Геннадій Гамалій
Березень 1998

Порцелянові пастушки й українська ідея

Нариси української популярної культури. За редакцією Олександра Гриценка. — Київ: Український центр культурних досліджень, 1998.

Досить рідкісну й несподівану на наших книжкових обріях моногра­фію запропонував читачам Інститут культурної політики на чолі зі своїм директором Олександром Грицен­ком. Незвичною є її назва, незвич­ним — оформлення: рєпінський за­порожець у якихось дивних «ком­п’ютерних» барвах на тлі жовто-бла­китних смужечок, підозріло схожих на товарний штрих-код. Така собі прозора метафора ринку і, взагалі, сучасного світу, де і Рєпін, і запорожці, і національні прапори — все є то­варом і водночас — «культурою» в її найповсякденнішому, найприземленішому, наймасовішому сенсі.

Читачі, безумовно, згадають собі ім’я Олександра Гриценка як поета, перекладача і критика чи, принайм­ні, як колишнього радника колиш­нього міністра культури Івана Дзюби, автора доволі цікавої й широко обговорюваної концепції реформу­вання державної культурної полі­тики, — успішно, зрештою, похова­ної разом із міністерським портфе­лем Івана Дзюби.

Цього разу Олександр Гриценко підготував чималу, 760-сторінкову працю під загальною назвою «Нари­си української популярної культу­ри». Підготував не сам, а з групою співробітників, хоч його особистий внесок як керівника проекту є, безу­мовно, найбільшим: загальна кон­цепція, наукове редагування, перед­мова, дев’ять статей (із сорока) та ще три — у співавторстві з колегами. Може, саме тому книжка вийшла до­волі цілісною (в кожнім разі, далеко ціліснішою, ніж можна було сподіва­тися від кільканадцяти авторів, фа­хівців із різних галузей, що взялися за доволі незвичний, небувалий в Україні проект); проте новизна, неопрацьованість проблематики спри­чинила іншу ваду книжки — її вираз­ний ухил в історію на шкоду сучас­ності. Намагання дослідників з’ясу­вати кожну проблему, кожне явище аЬ оvо є загалом зрозумілим і ви­правданим, враховуючи інновацій­ний характер праці, проте актуальна, сьогоднішня специфіка української поп-культури розчиняється мимо­хіть в історичних нарисах україн­ської культури загалом.

У передмові до книжки Олек­сандр Гриценко цілком слушно ствер­джує, що популярна культура є най­менш вивченим, хоч і найпомітні­шим складником української куль­тури. На превеликий жаль, пише він, усі українські культурологічні до­слідження, всі дискусії про українсь­ку культуру в «інтелектуальному се­редовищі» обмежуються здебільшого літературою та «високим» мистецт­вом, та ще — студіями традиційної народної культури, себто фольклору.

А тимчасом популярна, елітарна та народна культури — це цілком різні типи культур, котрі відрізня­ються між собою не якістю, а призна­ченням, способом творення й функ­ціонування; вони просто «репрезен­тують три різних типи взаємин між творцями та споживачами», обслуговують різні, сказати б, суспільні потреби. Нова українська літерату­ра, переконаний Олександр Грицен­ко, народжувалася саме як літерату­ра популярна, підтвердження цьо­му — гумористичний, травестійний характер писань Котляревського, Квітки, Гулака-Артемовського, Гре­бінки, — всі оті «шпигачки», байки, оповідки та «інша несерйозна вся­чина», котра, проте, «блискавично набирала популярності не лише в колишній Гетьманщині та Слобо­жанщині, а й у Петербурзі».

Негативне ставлення до популяр­ної культури Гриценко пов’язує з ім’ям Панька Куліша, котрий почав був утверджувати «нову для Украї­ни, хоча й неоригінальну в Європі традицію проповідницького котурнового елітизму, званого “культур­ництвом”», і котрий справді лаяв «Енеїду» Котляревського як таку собі панську витребеньку, сміховину на малоросійський манір («се він глузує з нашої простоти», «мовою своєю тілько нас передражнює й на сміх підіймає»), називав Квітчині повісті «Пан Халявський» і «Коно­топська відьма» «гадостями» і «глупостями», а Шевченкові докоряв за неповажність і навіть намагався його відповідно підредаґувати.

«Ця савонаролівська традиція, — пише Гриценко, — тягнеться крізь усе XX...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!