Костянтин Москалець
Червень 2002

Post scriptum

25 лютого 2001

У січневій «Сучасності» надруковано першу частину «Келії Чайної Троянди», щоденника 1989–1999 років. Спочатку було навіть лячно, коли отримав авторські примірники – адже це моє найінтимніше письмо. Так, наче вийшов голим на вулицю. А потім прочитав – і збайдужів; окремі записи справді цікаві, деякі не дуже істотні, але все разом – після попереднього добору текстів та їхньої препарації – не складає цілісного твору. Так само, як моє життя. Тут радше система розривів, дискретність і мовчання вибудовуються у систему, а не те, що я прагнув оприявнити словами.

Телефонував Римарук: пропонує видати і «Нічні пастухи буття», і згадану «Келію...» окремими книжками у «Кальварії». Я, звісно, погодився й дуже вдячний Ігореві – це хоч якийсь крок уперед. Завтра, якщо все буде гаразд, повезу йому рукопис. Але навіть ця добра новина – та навіть уже одне те, що озвався мій давній, один із найулюбленіших поетів і друзів – навіть це не може розбити багатолітньої криги-кризи, про яку писав на попередній сторінці (та й де я тільки про неї не писав). Адже істотним залишається замовчуване, яке від того не стає менш очевидним: наш юнацький бунт захлинувся у засвідомому – у валі «масової культури» – у колективному українському лайні. Україна занурюється туди, де вона вже була понад триста років – у Росію. Це схоже на напівнароджений плід, який до половини виліз із лона, а потім передумав і поліз назад. А такого не буває – плід приречений загинути. Враховуючи, що плід цей – українська нація, до якої за обрахунком мав би належати і я, годі дивуватися, що в мене такий настрій. Дедалі більше російської мови – і російської поведінки, способів жити, способів думати, оцінювати. Ба навіть не так російських, як совєтських. Совок – модернізований, у легшому «попсовому» варіянті – але той самий – невідворотно повертається і перебуває актуальним. Про що тут уже говорити? Які почуття почувати?

А позаяк випито пізній чай і через усі згадані й незгадані вище причини заснути не вдасться, отже, з’являється слушна мить («Кайрос»!) для щоденникового письма, утворюється дурнувата й погана консеквентність, яка (хоч скільки б критикував Дерида це поняття – «тяглости», «послідовности» etc.) все ж містить у собі дещо принципово відмінне і від «дурного», і від «поганого». Вирізнити його у динамічному, синхронному процесі письма – створити його, створити письмо – не як закінчений «лист», «повідомлення», «інформацію» – а як гру Світла на хвилях весняного Сейму. Мерехтіння, ряхтіння, «мерцание» письма – без причини, без мети.

Вирізнити безцільну гру життя (одинока, важко передавана словами мета якого – якраз у триванні та примноженні самого себе), життя як мету саму по собі. Якраз це я і плутав раніше з самодостатністю, «нікомуненалежністю» тощо, які, проте, є атрибутами єдиної субстанції, субстанції нествореної, без початку («безначальне Слово»), без кінця.

Вирізнити гру письма, вирізнивши його з-поміж «функціональних» стилів мовлення. Щоденникове письмо не належить до жодного з різновидів письма («ділове мовлення», «стилі художньої літератури») – воно ні «ділове», ані «художнє». Це письмо – як я вже десь відкривав – нікому.

Мені останніми роками стає дедалі тяжче потрапляти саме у таке письмо, аналог якого – спів. Може, внаслідок неодноразово згадуваної кризи 95–96 років, коли я заявив (сам для себе) про те, що маю досить «романтизму» і непродуктивного щоденникового «базікання». У тодішньому висновку, у відмові тодішній і в орієнтації на функціональний, чинний дискурс (есеї-рецензії для «Критики») була своя правда. Але у цій «грі порошин і сонця золотій» (Зеров) є правда своя, забута від юності, знехтувана пишносердим, псевдодорослим дядьком Костянтином. «Якщо не будете як діти, не ввійдете до Царства», – сказав десь і колись один чоловік, який також вряди-годи щось собі писав на піску.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!