Дмитро Шевчук
Грудень 2009

Постполітичне позасвідоме

Останнім часом, коли читаєш давніх і нових класиків політичної філософії – від Платона, Аристотеля, Мак’явелі до Ганни Арендт, Карла Шміта, Лео Штрауса та інших, – здається, що їхні ідеї та діягнози, що стосувалися насамперед сучасного їм політичного життя (античного полісу, Італії на зламі XV–XVI століть, Ваймарської республіки тощо), безпосередньо описують і нашу політичну дійсність. Безперечно, це пов’язано з тим, що політична філософія прагне універсальности, шукає певні фундаментальні засади політичної реальности.

Проте нині філософія загалом втрачає фундаментальне значення. Її заступає певне технічне знання, як-от «філософія стилю» чи «філософія літакобудування». А на зміну універсальності приходить своєрідна суміш ідей і концепцій. Нам пропонують тепер уже навіть не «бібліотеку», а «супермаркет», де діють закони інтелектуального маркетинґу. Нам дозволено звертатися до ідей, нехтуючи їхній культурний контекст і традицію, з якою вони пов’язані. Часто категорії політичної філософії задля реалізації певного інтелектуального проєкту (чи експерименту) і під прикриттям тієї самої універсальности можуть поставати в невластивому для себе значенні.

Власне предмет політичної теорії – поняття політичного – втрачає свої смислові обриси. Політику нині прагнуть представити постідеологічною, без звичного поділу на лівих і правих. Політика віртуалізується, а політичні ідеї та програми підлаштовують так, щоб утвердити певний, перефразуючи Лєшка Колаковського, «приватний консерватизм» виборців, зіпертий на «впізнаванні» кандидата, а не на рефлексії над ідеями, які той пропаґує. Чимраз частіше чути, що політика зникає і ми вступаємо в добу постполітики. Цим терміном описують ситуацію в Сполучених Штатах за президентства Барака Обами, у Франції – за президентства Ніколя Саркозі, в Італії – за прем’єрства Сильвіо Берлусконі тощо. Посилюється переконання інтелектуалів, що замість політики ми маємо навіть не пародію на неї, а пастиш, як це назвав Фредерик Джеймісон.

Феномен постполітичного свідчить, зокрема, і про кризу політичної філософії. Сучасна політична філософія втрачає зв’язок із традицією, що влучно здіягностувала Ганна Арендт у праці «Традиція й новітня епоха»:

Наша традиція політичної думки розпочалася, коли Платон відкрив, що якась глибоко притаманна філософському досвіду властивість відвертає його від звичайного світу повсякденного людського буття; вона закінчилася, коли від цього досвіду залишилося тільки протиставлення мислення і дії, яка, позбавляючи думку реального змісту, а дію – смислу, робить те і те безглуздим.

Через розрив із традицією політичну реальність нині часто описують нечіткими поняттями, пропонують розмиті контексти та релятивізовані цінності, міняють місцями приватне й публічне. У величезному супермаркеті політичних ідей, пропозицій, (квази)ідеологій ми несвідомі походження того чи того «продукту», що часом лише вдає із себе політичне. Зацикленість знаків на собі, прецесія симулякрів, віртуальність дій – усе це тисне на сучасну «політичну тварину», шматує, перетворює на мозаїку (чи, іншими словами, децентралізує, дискурсивізує) будь-які чіткі політичні ідентичності. Отже, свідомий вибір і свідому дію зі сфери політичного витісняє продукт чогось, що можна назвати постполітичним позасвідомим. Це дезорієнтує індивіда, якому відтак невтямки, що реальна політика нині зводиться в основному до маніпуляції масами, до використання певних технологій. Тож сучасна «політична тварина» має справу з політичними ритуалами, символічними проявами реалізації влади, а реальна політика постає сферою позасвідомого, бо символи та ритуали приховують справжні політичні інтенції.

У світі постполітики найважливішу роль відіграють передусім нарації та інтерпретації. Зрозуміти це допомагає концепція політичного позасвідомого, представлена у працях Фредерика Джеймісона, який розглядає тексти як ідеологічно закодовані: саме ці коди і складають...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!