Ярослав Грицак
Лютий 2004

Правильник українського опору

Історія, спричинена статтями Василя Яременка в «Сільських вістях», вкотре показала, як дошкуляє нам усім відсутність взаємодії між українською інтеліґенцією та українською опозицією. Ця проблема постала не вчора й не сьогодні, але особливо загострюється вона саме тепер, у критичний час передвиборної кампанії.

Інтеліґенція хоче зміни політичного режиму. Виходить, що українська опозиція – її найкращий союзник. Та водночас їй дедалі важче терпіти діяльність чи, радше, бездіяльність наших чільних опозиціонерів. Чи за таких обставин інтеліґенції слід приєднатися до критиків Ющенка, – зменшивши тим його шанси на перемогу, а чи зціпити зуби і прощати йому всі дрібні прогріхи, – аби лише він переміг?

У такому становищі опинилася не сама тільки Україна. Інтелектуали всюди стоять перед нелегким вибором. Криза демократії – глобальне явище. У Вашинґтоні й Москві, в Єрусалимі й Римі при владі сидять люди, котрих можна назвати духовними братами нашого українського президента. Такий собі суцільний Бушмароні, котрий, зауважмо, прийшов до влади цілком законним і демократичним шляхом. Навіть у безхмарній Норвегії, як показало недавнє дослідження, форма правління через загальний консенсус руйнується просто на очах. Після 11 вересня навіть від високочолих інтелектуалів можна почути: щоб демократія могла перетривати, вона мусить стати менш демократичною. Повсюди на Заході підноситься хвиля ксенофобії: проти еміґрантів зі Східної Европи, котрі забирають від західних європейців місця праці; проти арабів-мусульман, які несуть загрозу фундаменталізму й терору, а за двадцять років становитимуть в окремих західних країнах половину їхнього населення; проти Ізраїлю, що багатьом видається головною загрозою миру у світі.

Антисемітизм – спровокований не вірою у всесвітню єврейську змову, а радше конкретними діями ізраїльської влади – став у «цивілізованій Европі» чимось на зразок доброго тону. Принаймні, йому співчувають більше, ніж антимусульманським настроям. Коли нещодавно Роберт Кілрой, колишній депутат британського парламенту, виступаючи на Бі-Бі-Сі, заявив, що араби повинні стати на коліна і просити в США вибачення, його позбавили етеру й погрозили судовою справою. Натомість дворічної давнини заява його співвітчизника, публічного інтелектуала, поета і науковця з Оксфорду Тома Пауліна, що, мовляв, «усіх бруклінських євреїв на Західному березі треба розстріляти» і що він має симпатію до арабів-смертників, залишилася безкарною. Тож недарма «Економіст» сконстатував, що поміркований націоналізм стає прикметною рисою політики майже всюди в Европейському Союзі.

Пишу це не на те, щоби приспати українського громадянина: мовляв, в Україні все ще не так зле. Просто хочу підкреслити, що українська ситуація не унікальна. І навіть у своєму антисемітизмі Україна не може претендувати на оригінальність (різниця хіба що в рівні арґументації, зумовленому тим, що професор Яременко не кінчав Оксфорду). Проте є одна серйозна відмінність України від Заходу, а саме відсутність чіткої системи противаг, котрі не дадуть будь-якому екстремізмові запанувати на політичній сцені. Річ тут не лише у певних законах і процедурах – річ у повсякденній готовності публічної сфери вмить і потужно реаґувати на вияви ксенофобії. Демонстрації політичних екстремістів бувають і на Заході, може, навіть частіші й масовіші, ніж в Україні. Але там така демонстрація майже напевно спричинить не менш масову антидемонстрацію з протестом проти націоналістичних чи нацистських лозунґів. На-томість в Україні вона зацікавить хіба що купку випадкових перехожих і західних фоторепортерів.

Біда українського політику му полягає в тому, що роль піклувальника про такий баланс переважно перебирає на себе держава. (Для лідерів якої етнічна і будь-яка інша толерантність, м’яко кажучи, не є найхарактернішою рисою, і це ставить під сумнів успішність такої ролі.) На Заході поява публікації, подібної до статті Василя Яременка, спричинила би купу протестних листів, не вмовкали б радіо...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!