Олександр Потєхін
Червень 2018

Про ідеалізм політичного реалізму

Цілком природно, що ідеї переживають своїх творців. Інша ситуація, коли в минуле відійшла епоха, яка породила певну концепцію і підтримувала її життєздатність, надаючи нехай не досконалі, але зручні інструменти для розуміння себе та світу, а концепція вперто не бажає вирушати відпочивати на «кладовище Історії». Так трапилося з політичним реалізмом, що його породила «холодна війна»: він довів власну нежиттєздатність насамперед тим, що не тільки нітрохи не передбачив можливости мирного розпаду СССР (як стверджують реалісти, структуру міжнародної системи змінює велика війна), табору соціялізму загалом, а й не знайшов належних слів, аби описати процеси епохальної зміни міжнародних відносин. Було тільки якесь невиразне бурмотіння про швидкий розпад НАТО, яке втратило ворога, а отже, й мотивацію до існування, «помилковість рішення» про розширення НАТО на Схід (не треба було, мовляв, дратувати Росію, тоді вона не анексувала би Крим) та непотрібне США збройне втручання у Косово, загальний і незворотний кінець лібералізму та переміщення осі світового розвитку назавжди до Південно-Східної Азії, а також рушійної сили, через яку це відбудеться, – ШОС плюс БРІКС. Але з деякою архаїзацією подій міжнародного життя на початку ХХІ століття, зростанням неоімперських геополітичних амбіцій Росії, а відтак і міжнародного конфліктного потенціялу загалом (територіяльні конфлікти, використання військової сили як інструменту досягнення політичної мети, ісламський та російський тероризм) низка дослідників-реалістів дійшли висновку, що, можливо, у ХХ столітті світ зробив крок не вперед, а назад – у XIX століття або навіть у «темні віки». Це підтверджує стаття професора Гарвардського університету, живого класика реалізму Стивена Волта «Як виглядав би світ відповідно до [поглядів] реалістів?», що її опублікував журнал «Foreign Affairs» у січні 2016 року. Її автор із тугою констатує, що професорів-реалістів недостатньо залучали до розробки політичного курсу адміністрацій США в минулі 25 років, у Вашинґтоні спостерігається засилля неоконсерваторів та ліберальних інтервенціоністів. І в цьому – причина невдач США та їхніх союзників. Можливо, з погляду чистоти належности до шкіл ситуація виглядає саме так, як її змальовує Стивен Волт. Але якщо дивитися на мляву реакцію двох адміністрацій США на війни Російської Федерації – у 2008 році проти Грузії (Джорджа Буша-молодшого) та у 2014–2016 роках проти України (Барака Обами), то за долю політичного реалізму у Вашинґтоні, на жаль, особливо хвилюватися не випадає. Не було сумнівів, що президент Доналд Трамп оточить себе саме новими-старими реалістами. Завжди готовий до чергового стрибка через Атлантику, до Москви «лев узимку» – 94-річний Генрі Кісинджер. Отже, зупинімося на концептуальних засадах цієї концепції, яка досить позитивно сприймається, не втратила пошани і в політикумі, і серед експертів із міжнародних відносин (про згубні для України практичні наслідки цієї теорії можна прочитати мою статтю «НАТО без України», Foreign Affairs, 2016, № 11, с. 8–13).

Стивен Волт нагадує читачеві свій «символ віри»:

реалізм бачить силу як центр політичного життя, а держави передовсім переймаються забезпеченням власної безпеки у світі, де немає світового уряду, щоб захистити їх від інших [тобто в «анархічному світі». – О. П.]. Реалісти вважають, що військова потуга має життєво важливе значення для збереження незалежности держави, але вони ж визнають, що це грубий інструмент, застосування якого часто призводить до непередбачуваних наслідків [не всі реалісти, Джон Мершеймер, наприклад, цього не визнає. – О. П.]. Реалісти вважають націоналізм та інші місцеві ідентичності за потужні та довготривалі; держави в основі еґоїстичні; альтруїзм трапляється рідко; довіри важко досягнути; норми й інститути мають обмежений вплив на дії потужних держав. Коротко кажучи, реалісти дотримуються загалом песимістичного погляду на міжнародні справи і з недовірою ставляться до зусиль змінити...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!