Роман Сербин
Переклад: 
Андрій Іздрик
Серпень 2012

Про український геноцид, Лемкіна та химкіянську діялектику

У статті «Міти національної консолідації, Голодомор і Голокост: відповідь Романові Сербину» Іван-Павло Химка відповідає на мою критику його доповіді в Албертському університеті 28 березня 2011 року. Всі три питання, які Химка заторкує у цій відповіді, вимагають подальшого обговорення. Однак, із огляду на обмежений розмір статті, я зосереджуся на українському геноциді й прокоментую ті ухильні методи та ідеї, що їх Химка продемонстрував в обговоренні цього предмета.

Химка і Снайдер

Першою проблемою Химки при обговоренні українського геноциду є його небажання зайняти чітку та виразну позицію щодо поняття геноциду. Він згадує про свою «нехіть» до цього терміна, однак означує ним Голокост, винищення вірмен і навіть «почасти (sic!)» – «український голод». Він називає дефініцію, вміщену 1948 року в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, неадекватною, а концептуалізацію цього злочину, яку запропонував Рафал Лемкін, проблематичною, але замість дати власне означення або навести причини для відкидання цих ідей, він апелює до авторитету «Кривавих земель» Тимоті Снайдера (с. 427–428 українського видання). Химка стверджує, що Снайдерові та його власні погляди на це питання «сливе ідентичні». Я не вважаю їх ідентичними, і в цьому можна переконатися, зіставляючи, як той і той уживають термінологію, пов’язану з геноцидом.

Снайдер добирає слова ретельно й обережно: він систематично послуговується словом «Голокост», але уникає слів «Голодомор» і «геноцид». Він визначає Голокост як німецьку політику «щодо усунення євреїв із Европи – винищення їх», що дорівнює формулюванню «нацистський геноцид євреїв». Водночас він уникає поняття «Голодомор», значення якого – сталінський «штучний голод» в Совєтській Україні, попри це, приймає, пояснючи, що причина невживання цього терміна – не тому, що він «менш точний, ніж Голокост, а просто тому, що він майже незнайомий» більшості англомовних читачів. Ця теза Снайдера є доволі суперечливою: зрештою, слово «Голодомор» в обігу вже чимало років, неологізми на вкорінення потребують багато часу, а люди вдаються до нових понять, коли вважають ті за доречні. Втім, що важливіше в нашому обговоренні, то це Снайдерове прийняття слова «Голодомор» як доволі точного означення сталінського штучного голоду в Совєтській Україні. Я маю на увазі, що цей акт був геноцидом проти українців і, думаю, Снайдер поділяє мою інтерпретацію. На сторінці 428 українського видання він підсумовує оонівське означення 1948 року про злочин геноциду і пише далі: «Стосовно кожного з випадків, розглянутих у цій книзі, на запитання “Чи було це геноцидом?” можна відповісти: так, було».

Снайдер починає опис української трагедії з дещо хибного твердження: масовий голод 1933 року, мовляв, був наслідком «першої сталінської п’ятирічки». Точніше було би приписати це «сталінській революції згори», адже причиною насильницького голоду в Україні був не економічний план (чи його провальне впровадження), а Сталінів проєкт революційного перетворення совєтської держави та суспільства. Снайдер доходить висновку, що український голод можна вважати за геноцид, коли довести, що наявні в УССР запаси продовольства, достатні для прогодування населення, було сконфісковано, віддано в резерв і почасти зекспортовано, а пропозиції іноземної допомоги відхилено. Він пише: «Не брак продовольства, а спосіб розподілу продовольства убив мільйони людей в радянській Україні, і саме Сталін вирішував, хто що отримує», і висновує: Сталін вирішив «убити мільйони людей у радянській Україні». Вирішити вбити означає мати намір, умисел убити, а саме зумисність, наявність злого умислу є наріжним каменем в означенні таких злочинів, як убивство і геноцид. Снайдер також звертає увагу на етнонаціональний аспект штучного голоду: «Те, що мільйони людей були цілком свідомо доведені до голодної смерті, найкраще видно на прикладі УРСР. Наприкінці 1932 – на початку 1933 року окремі важливі практики влада...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!