Микола Рябчук
Січень 2000

Прогнози добре поінформованих оптимістів

Україна після виборів. Семінар. – Варшава, 10 грудня 1999.

Quo vadis, Україно? Семінар. – Київ, 21 грудня 1999.

Десять років політичних змін в Україні. Семінар. – Львів, 25 грудня 1999.

Песиміст, каже відома гумористична формула, – це всього лише добре поінформований оптиміст. В Україні різниця між одним і другим неістотна: оптимісти прогнозують, що все буде кепсько, а песимісти їм заперечують, – ні, насправді все буде значно, значно гірше.

Поки що Україна розвивається за оптимістичним сценарієм, тобто все йде погано, але не найгірше. Найгірше – це так, як у Заїрі, Таджикистані, Афганістані, Албанії, Сомалі. Погано – це так, як у Росії, Колумбії, Казахстані, Болівії, Білорусі та ще майже сотні країн, котрі не належать до «першого» світу, але й до «третього» ще (чи вже) однозначно не вписуються.

Класичний зразок такого українського оптимізму продемонстрував кілька років тому знаний політолог Олександр Мотиль, ствердивши (цілком слушно), що на тлі більшості посткомуністичних держав Україна виглядає цілком непогано. У нас не воюють, як у Боснії, не крадуть так багато, яку Росії, не переслідують автохтонів, як у Білорусі, й не проголошують місцевого вождя дожиттєвим президентом, як у Туркменії. Звичайно, якщо дивитися не в той бік і брати собі за приклад Прибалтику, Польщу, Угорщину, Чехію чи Словенію, то цілком можна збитися на антипатріотичне ремствування й песимістичне ниття. А тому, кажуть нам прихильники офіційного оптимізму, краще в той бік і не дивитися. Бо в нас, мовляв, інша ментальність – не така, ачей, як у литовців і поляків, а така, радше, як у калмиків та узбеків.

До загадкового терміна «ментальність», схоже, дедалі частіше вдаються українці (й не лише українці, а й усі «совки» – від Мінська та Москви до Владивостока) задля того, щоб виправдати власну нікчемність, власне бидляче існування і бидлячу поведінку своїх «еліт». «Я п’ю, як свиня, й буду пити, бо в мене така ментальність», – гордо каже постсовєтський п’яниця; «а я краду й буду красти», – вторить йому кожен постсовєтський злодій; «а я ніколи не працював як слід і не працюватиму», – проголошує оспіваний наївними поетами й хитрими політиками «простий трудівник»; і весь народ, як один, примовляє: «я дурний, але вчитись не буду – ні на чужих помилках, ні на власних, бо це суперечить моїй щиро східнослов’янській ментальності».

Якщо у нас, українців, справді інша, ніжу європейців, «ментальність» і якщо саме вона перешкоджає нам збудувати нормальну державу, нормальне суспільство й зажити нарешті як люди, а не як колгоспна худоба під наглядом шахраюватих зоотехніків, то, може, час визнати вже цю «ментальність» глибокою патологією й пошукати сяких-таких ліків на політичне дебільство, моральну й інтелектуальну дистрофію майже 50-мільйонного населення? В кожнім разі, за десять років різноманітних, загалом вільних, хоч і не вельми демократичних виборів українці спромоглися стільки разів наступити на ті самі граблі, що навіть найзавзятіші наші народолюбці мусили б дещо охолонути у своїх сентиментах і принаймні подумки (коли вже не вголос) визнати, що щось із ментальністю цього «народу» не зовсім гаразд і що їхнє двохсотлітнє витьохкування на тему його «працьовитості», «мудрості» й інших чеснот витворило суто віртуальну («літературну», як дотепно сказав Петро Балей) Україну, котра має вельми сумнівний стосунок до України реальної.

1.

Три семінари, що відбулися протягом грудня у трьох містах за участю провідних українських експертів – політологів, соціологів, істориків, економістів, – обговорювали передусім підсумки недавніх президентських виборів та перспективи для України, які з цих підсумків випливають. Знаменно, що про населення, себто «народ», на жодному з цих семінарів практично не йшлося – не тому, що проблеми немає, а тому, що надто вже вона для всіх очевидна.

Ще на початку...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!